Родинні історії
-
Вислови, що стали крилатими.
Витвиця все навіює на якісь помисли про життя, буття, про твоє місце в цьому світі та твою місію в житті.
Витвиця навіює спогади, які завжди є теплими, добрими та світлими, і не важливо, що зараз вона трошки інша, бо немає бабці.
Важливо, що слова бабці, для мене стали правила та принципами в моєму житті, а деякі фрази – стали крилатими. І в цьому і є весь смак цього місця. Далі …
-
Коли молимось до Бога: Міла – Меланія , Слава – Ярослава.
“Ангелику мій, охоронцю мій
Ти завжди при мені стій
Рано,ввечі, вдень, вночі
Будь мені до помочі.
Бережи мене від всякого – всякого злого…”
-
Сюжет, який майже склався, або Дідо Славко, Осип Зінкевич і брати Селешки
Є така приказка – “світ тісний”. Світ тісний – це коли в метро ви випадково натрапляєте на старого знайомого з Витвиці, або раптом у натовпі на Майдані зустрічаєте однокласницю, котрої не бачили вже років з десять. Але насправді світ іще тісніший. Якраз про це ця історія.
Доволі відомий факт, що дідусьо Славко товаришував і в часи незалежності листувався із Селешком з Витвиці. Принаймні, я знала про це давно, так само як і про те, що керівник і натхненник Смолоскипа Осип Зінкевич був із Селешком друзями. Два місяці тому у “Смолоскипі” вийшли щоденники Зінкевича, в яких поміж іншими записами був і такий:
-
Діду, прийом!
Минулий рік для родини Лук’яненків був напевно одним із найважчих, адже, скільки подій, скільки пережили ми – напевно мало кому гадано. Інколи, вже навіть ми говорили, що нам як пороблено. Але , Дякувати Богу, треба було просто змиритись, що в житті є як хороші, так і не дуже щасливі події. Тому, ця історія, швидше з розряду сумних, але таких теплих по спогадах.
Це не розповідь про величні Карпати чи мальовничі села. Це історія про інше життя. Життя, яке було сповнене праці, турботи та щоденної боротьби над собою.
-
Рік після народження
Сьогодні 29 березня, і здавалось би, що маленька, але значна дата в сім’ї Лук’яненків та Кулигіних(сім’я Лук’яненків та Кулигіних – це витоки від Янишівської Марти) вже пройшла давно, але ліпше пізно, ніж ніколи.
Зараз я часто згадую слова сестри, що коли дочекаємо рік – я буду сама щаслива на світі.
І тоді здавалось, що до того року ще так далеко, тому що тодішні 1,5кг дітки були просто маленькими кошенятами.
І так, день за днем, ми наближалися до того омріяного дня щастя. Багато було пережито, багато пройдено, чимало переосмислено і ось цей день настав!
-
Коли пишучи про тата, обираєш пісню про маму
Коли тиждень тому, вуйко Миросько зателефонував мені з пропозицією відцифрувати фото для татового ювілейного відео, я погодилася без вагань. На жаль, за робочою метушнею, ідея підготувати відео про тата мені особисто на думку не спала. Разом з мамою та Мар’яною ми дружно вирішили відбутися соковижималкою в якості подарунку. На предмет організації масового святкування постановили — не на часі!
Але завжди є на часі сказати чи написати те, що так рідко ми кажемо у вічі рідним нам людям. Завжди час сказати: «Тату, я тебе дуже люблю!» і просто «Дякую». Далі …
-
Лист до онуків Івана та Анни Янишівських
-
Спогад про Майдан, що закарбувався в пам’ять назавжди
Була 10 година ранку вівторка 18 лютого 2014 року. Йшла друга пара першого тижня ІІ семестру, вступна лекція з римського права. Лектор оповідав про єдність європейського континентального права, наголошував на європейськості України і українського права, з упевненістю розказував про майбутнє членство України в, як він казав, «Європейській унії». Тим часом, я зайшов у твіттер подивитися, як проходить анонсований напередодні Майданом та парламентською опозицією «мирний наступ» на урядовий квартал. Так, вже ось більше року, де б я не був, шукаю можливість зайти в Інтернет і прочитати останні новини, чи бува чого не сталося. Головною вимогою «мирного наступу» було повернення до Конституції України редакції 2004 року, чого і вимагали від Верховної Ради, щоб виконавча влада не зосереджувалася в руках однієї особи, президента. Стрічка твіттера рясніла словами: вогнепальна і травматична зброя, гранати, бруківка, коктейлі Молотова. Українська правда назвала це «війною в центрі Києва».
-
IceBucketChallenge
Ну, що, дійшло відро холодної води і до нашої родини. Для старшого покоління: IceBucketChallenge – це такий собі американський поливаний понеділок J Суть флешмобу полягає в тому, щоб вилити собі на голову відро холодної води з льодом, перерахувати трохи грошей на добру справу і передати естафету трьом іншим. Американці, які придумали цей флешмоб, перераховували 10$ на дослідження якоїсь хвороби, у нас же він модифікувався у 100 грн на війну, який саме аспект війни – не принципово. Що стається з тими, кому слабо, історія замовчує. Вочевидь, нічого, хоча є версія, що такі люди мають перерахувати на добру справу на один «нулик» більше.
Отже, у нашій родині холодної води вже не злякалися Маркіян Янишівський, точніше два Маркіяни – Мирославович і Маркіянович, і Оля Погинайко. Першим естафету прийняв Маркіян старший, за ним – Маркіян молодший – мій похресник. Саме вони кинули мені виклик, і якщо старшого ще можна було проігнорити, то не прийняти виклик від похресника – то вже, вибачте, неподобство. Всі три відео нижче.
-
Презентація у Витвиці
До участі запрошені: Степан Волковецький – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії, Голова обласного об’єднання «Просвіта»; Орина Сокульська – сестра о. Ярослава Лесіва; Дмитро Юсип – краєзнавець, член НСПУ; друзі та соратники о. Ярослава.
