Вислови, що стали крилатими.

Витвиця все навіює на якісь помисли про життя, буття, про твоє місце в цьому світі та твою місію в житті.

Витвиця навіює спогади, які завжди є теплими, добрими та світлими, і не важливо, що зараз вона трошки інша, бо немає бабці.

Важливо, що слова бабці, для мене стали правила та принципами в моєму житті, а деякі фрази – стали крилатими. І в цьому і є весь смак цього місця.

 

Коли ти можеш на роботі посеред робочого дня сказати собі під ніс – а най то шляк трафить, і ніхто не зрозуміє. Смак, коли ти на питання чим ти будеш обідати сьогодні- кажеш, шо в мене бульба, і я ще собі зроблю горнятко чаю. Щастя, коли ти смієшся з сестрою про те, чи є тебе п’єтка(5 грн), а ніхто навколо не розуміє вас. Згадувати, як колись ходили на пом’єрок, в потоки. Радіти, коли тобі дзвонять і кажуть, що я зараз у вас, на берегах, дивлюсі як колеса пускають, а у всіх мільйон питає, які колеса і навіщо їх кудись пускати. Казати мамі вранці, мамо, ти як бабця, коли вона відшкорблює якусь пригорівшу бульбу на риночці чи коли стукає баняками, ну от так як бабця. І просто в розмовах вставляти, не дарма говорила бабця:

Гій, Господи!

Ади-ади-ади!

Є чи нема?

Мартусю, ти не так садиш чеснок. – мамо, ти думаєш, що я в 50 не вмію саджати часник? ( для матерів їхні діти – завжди діти, не важливо скільки тобі)

Чого ви так страшно смієтесі?

Зроби мені горнятко того сміттє(це про чай)

То Водолик їде?

А то ти через скільки приїдеш? Через п’єт днів? Огоооо! То ще так далеко. Я не доживу!

Встидалабисі!

Пустиласі берега!

Най то шляк трафить!

Відданиці!

Волоцюги!

Оксанкоооооо!!!, ти тут ? – крик з вікна. Бабцю, я під каштаном! Ну то добре.

Про страшні історії бабці( про котика, якого розіпяли на патичку, про те як замордували стареньку бабусю за 20 грн і тд – думаю, що це окремий клан історії)

Бараба!

От то файно!

Фист файно!

Їден , два , три, штири!

Пес яйці не несе!

Заплети волоссячко, щоб воно відпочивало.

Заступи (звернення до кози)!

Козю, козю, ме ме ме, є всі мамко кози!

Дурнота!

Гируватисі

Піди туди, і принеси мені то то – бабцю , можна іменниками.

Та там пласточок загребсти (насправді ціла вішальниця).

Позапихали чорти в вуха!

Де ти тут сі взяла, сиротко? (При наявності всієї сім’ї ).

Вже сі намістила?

Пек бим тобі!

Кавалєрка в голові!

А я??? Кілько??? Штири???? Та не може бути!

Я пішла на грєдочку, порпатисі.

Віточко, ти подаласі щось.

То жінка в поважному стані.

Тобі скільки ложок цукру? 3??? Ну ти як бабця!

Та де!!

Ви шо головами купини рили?

На тобі п’єтку і купи 3 хлібини. Хоча вартість 1 хлібини 4 грн – добре бабцю.

Бійсі Бога!

Відау!

Отож файно (з сарказмом)!

Говори-говори-говори!

Михайличкууу!!!! Михайличкуууу!!!!

Та сідайте, сусідо, розкажіть чого доброго чути на селі?

То що тобі зараз смердит-ще вам запахне!

Ну і правило, яке, я вважаю, полегшує життя – не хочеш – не мусиш!

А скільки бабциних висловів пам’ятає ви?

І так можна розказувати годинами про історії, про спогади, про те, що завжди в тебе викликає посмішку та тепло на душі. Тепло від того, що у нас є місце, силу якого знаємо лише ми, і ніколи не забувати звідки ми родом.

Переїхавши в Київ – ніхто не стає києвлянином, наявність квартири не робить нас київськими. Лише формально і лише для мене. Я не стидаюсь того, що я провінціалка, і всі навколо мене знають, що я вважаю своєї маленькою батьківщиною – село Витвицю, Долинського району, Івано – франківської області, Україна.

Робіть добро та щось, що зробить вас здоровішими, кращими, щасливішими та допоможе Україні!

 

Слава Україні!