Домівка БлогКоли пишучи про тата, обираєш пісню про маму
Nataliya Bagmut

То є молодша Вірина)

Коли пишучи про тата, обираєш пісню про маму

Коли тиждень тому, вуйко Миросько зателефонував мені з пропозицією відцифрувати фото для татового ювілейного відео, я погодилася без вагань. На жаль, за робочою метушнею, ідея підготувати відео про тата мені особисто на думку не спала. Разом з мамою та Мар’яною ми дружно вирішили відбутися соковижималкою в якості подарунку. На предмет організації масового святкування постановили — не на часі!

Але завжди є на часі сказати чи написати те, що так рідко ми кажемо у вічі рідним нам людям. Завжди час сказати: «Тату, я тебе дуже люблю!» і просто «Дякую».

Насправді, нам з Мар’яною дуже пощастило з татом. І я це ціную. Мар’яна також, просто міцно приховує в силу особливостей свого характеру.

Зі слів мами, тато часто співав маленькій Мар’янці пісню про рушник або, як кажуть в народі, «Рідна мати моя». Але це не єдина причина чому я обрала цю пісню для відео. Відверто кажучи, наш тато — це набагато більше, ніж просто тато, і зовсім трішки менше, ніж просто мама.

Пам’ятаю, як в дитинстві, коли мама була на курсах у Києві, тато не просто прекрасно, а навіть дуже смачно, справлявся з домашніми справами. Бувши не дуже релігійно навернутим християнином в молодості, він готував на Святий Вечір всі 12 стрв для нас з Вітою. Її, Віту, зазвичай привозили до Лосинівки, щоб мені не було сумно, в той час як мама з Мар’яною їздили до Витвиці на свята. В момент, коли ми реально не дораховували кількох страв, тато казав, що і хліб, і солені огірки, і сіль, і горіхи — то все окремі страви. Хто знає, чи так воно насправді. Ми в то не дуже вірили, але погоджувалися. Можливо, через те, що в дитинстві на Різдво в більшості випадків мама брала Мар’яну, мене зараз на свята тягне в Лосинівку. Комусь для справжнього Різдва потрібні сніг, Карпати чи апельсини. А я й сьогодні не можу уявити свого Різдва без татової куті.

А ще тато ходив до школи аж три рази. Спочатку сам, потім, навчаючись з Мар’яною і вже згодом, зі мною. Тоді в тата було почесне звання Професор з математики та фізики. Він вважав, що той, хто не знає фізики, нічого не досягне в житті. Колись при нагоді в офісі я повторила цей вираз. Місцеві гуманітарії мене не зрозуміли, однак я знайшла прихильника у вигляді моєї директорки, фізика за освітою. І, дідько забирай, але щось в тому є.

А от за перевірку української мови та написання творів відповідала Професорка з літератури, тобто мама. Власне тато втратив будь-яку можливість посунути маму з її «посади» після того як переконав мене, що правильно писати по батькові Федірівна, а не Федорівна. Ну, типу Федор — то російською і Федорівна — то калька, а от українською правильно Федірівна від Федір. Зважаючи на те, що вчительку української мови та літератури звали якраз Тамара Федорівна, я добре вигребла на уроці за такі повчання в стилі Оксани Фаріон і після цього більше тату твори на перевірку не носила.

Особливо зараз я знаходжу в татові чудового співбесідника. Навіть, якщо він часто повторює одні і ті ж самі історії. Це так прекрасно, знаючи про веселу кінцівку, чекати того моменту, коли він сам буде сміятися. Ми так рідко сміємося останнім часом. Нехай татові історії лунають ще і ще.

І як би мама не переконувала мене (чи себе?), що я маю її очі, і ніс, і губи, і очі в мене татові. Може не колір, погляд татовий. На життя.

Я щиро вдячна Богові, що в мене такий тато. Я знаю, що він молиться за всіх нас щовечора. Тихо. Стоячи на кухні. Дивлячись у вікно. Я чую його молитви тут, у Києві. І я молюся за нього.

Многая літа, Тату! Дуже тебе люблю!

 

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *