Працювати на благо українського народу!

Так вже сталося, що вміння до великих порєдків – в мене закладено від народження. Я дуже люблю прибирати, і прибирати так, що мама після того довго шукає ті, чи інші речі. Проте порядком у своєму ноутбуці, я похвалитись не могла ніколи. Там живе вічний хаос.

 8 березня – у свято весни (від словосполучення якого Ольгу просто перетеліпує),  я вирішила навести порядок в своєму хаосі. На диво, це виявилось, не так просто, як прибирати в квартирі, і викидати непотрібно речі – там я знайшла купу спогадів (і в цей момент, я зрозуміла маму чи бабцю,для яких якась річ, на мою думку, непотрібна – це все життя).

Саме найважче почалось, коли я дійшла до 101 папки з надписом “РОЗІБРАТИ”.  В папці “Розібрати” була ще одна папка “Не видаляти – бо мама приб’є”.  Відкривши папку, це дійсно був спогад, який не можна було видаляти. Це було мамине 50 річчя.

Це був чудовий день. І тоді ще було зовсім все по-іншому. І моя найтепліша згадка цього дня, навіть не те, що мамі 50, чи те, що до нас приїхали великі гості, а привітання бабці Оксани, навіть не саме привітання, а той весь антураж, який склався в той момент.

Цей діалог надіюсь перекине вас у дійсно, яке відбулось.

В якусь хвилину алеї тостів, вуйкові Мироську приходить думка, що якби маму привітала бабця – то це було б дуже символічно. Вуйко Миросько бере до рук мобільний телефон. І не такий крутий як зараз в нього смартфон, а класичну нокіа з фонариком  (так називають цю модель зараз серед молоді). Дістає теж з класичного для нього чехолу, який зачеплений в нього на поясі.

Тут навички керівника в нього проявляються в найвищою силою, і вуйко каже своє фірмове: “Бачность!”Далі набирає бабцю:

“- Ало, мамо?

– Ало. То хто ? – із здивування питає бабця, хоч і чує, що до наче звернення до мами.

– Та то я – Миросько.

– То ти мироську? – уточнює бабця, хоча перед цим вуйко сказав, що то Миросько.

– Тааа, та то я.

– Ага, Мироську. – стверджувально. – Шо сі стало?

– Мамо, та нічого! Гій господи! Ми у Мартусі на дні народження. То аби сказала якась привітання – то було би дуже файно.

– У кого? – із здивування бабця.

– Та в Мартусі! Нашої. – знову стверджувально сказав вуйко.

–  Ага, в Марточки. Мартусю, вітаю тебе з днем народження. Щісті, здоровля і бажаю працювати, працювати, працювати на благо українського народу. – із тоном вчительки зі стажем та з мудрістю в голосі привітала бабця.”

Цю фразу я завжди згадую, коли вранці так не хочеться вставати на роботу. Тому, всім хорошого та продуктивного робочого тижня. Працюйте на благо українського народу та своєї сім’ї!

Ну і щиро дякую, всім хто тоді приїхав на 50 річчя Мартусі! Особливо, вуйку Мироську, який завжди своєю постаттю наче переносить нас до Витвиці.

 

PS Ольга , пробач за кількість помилок в діалозі.  Так важко не було розставити розділові знаки навіть на ЗНО!