Олеся

Хто з нас не знає цієї казки? Хто з нас не чув про Олесю? Хто з нас не шморгав носом в стіну, поки бабця Оксана збоку жалібним голосом розказувала, як татари Олесю зарубали?
Нема таких. Принаймні у 2-му і 3-му поколіннях точно нема. Бо всі ми рано чи пізно проходили цей етап спання коло бабці, а “Олеся”, як виглядає, була бабциною коронною казкою. Та сама Олеся, яка відправила молодшого братика в село попередити, що йдуть татари, аби поховали в лісі худобу й самі поховалися, а сама повела татарів у млаку, де вони застрягли і втонули, а Олесю зарізали.
Я завжди уявляла собі цю величезну млачиську десь у Рівеньці. Ось Олеся веде татарів вище Верхніх потоків, там якраз млаки такі, що й корова, буває, стрягне. А ще вище, думала собі я, млака має бути ще гірша, то ж на місці Рівеньки татари в моїй уяві тонули, а Олеся вмирала, бо хоч поміч і спішила, але до тих Верхніх потоків так далеко… А що вже казати про Рівеньку?..
Все життя я була впевнена, що “Олеся” – бабцина вигадка, така собі незафіксована літературна казка. Бо скільки я читала тих народних казок – ніде про Олесю не було. Скільки читала літературних – те ж саме. Яким же було моє здивування, коли, переглядаючи чергову порцію старих книжок з бібліотеки Смолоскипа, побачила я там… “Олесю”! Бабцину “Олесю”!
Виявляється, “Олеся” – справжня літературна казка, автором якої є Борис Грінченко, діаспорне (себто, раритетне) видання якої я тепер маю, та ще й можу поділитися – у цифровому форматі – з усіма, хто, як я, має до “Олесі” особливий сентимент.

ПС. У бабці була друга коронна казка про хлопчика, який пішов купити хворій мамі хліба, але загрався з хлопцями в ножичка і мама вмерла, пам’ятаєте? Думаю, колись ми знайдемо і її.

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *