Франко Іван Якович

/1856-1916/

Мова йде дійсно про Івана Франка – одного з найбільших українців, геніального літератора, громадського і політичного діяча. Зрозуміло, що було би абсурдно на родинному сайті переказувати загальновідомі або доступні з інших джерел відомості про його життя і творчість.

Інтерес для родинного Сайту може становити лише дотичність постатей відомих осіб до нашої родини, до Витвиці та інших місць народження і проживання членів нашого  “згромадження”.

На сьогодні відомо кілька епізодів та обставин де перетинається ім’я Франка та доля нашої родини.

 Іван Франко і дід Михайло /Волковецький/.

Перед першою світовою війною наш предок дід Михайло /Волковецький Михайло Федорович/ перебував на строковій військовій службі в австрійській армії. Його частина базувалася в місті Стрию. Зберігся навіть будинок, в якому була “його касарня” /казарма/. Зараз це одне з приміщень стрийської гімназії.

У взводі або можливо в дідовій роті служили кілька хлопців з Нагуєвич. Вони були добрими знайомими діда і навіть друзями.

Австрійські військові порядки дозволяли солдатам у мирний час відвідувати родину. На той час Австрія вже збудувала залізницю Станіслав – Стрий – Дрогобич – Львів. То ж транспортне сполучення зі Стрия до Болехова та до Дрогобича ж існувало. Завдяки цьому кілька разів на рік витвицькі вояки зі Стрия могли відвідувати малу батьківщину. Так само часом їздили “на урльоп” /короткотермінову відпустку/ вояки з околиць Дрогобича.

Ім’я Франка уже тоді було широко відоме в Галичині, принаймі “жовнірам” /солдатам/ цієї частини не треба було пояснювати, хто це такий.  Десь за 2-3 роки перед початком першої світової війни нагуєвицькі друзі намовили діда поїхати в їхнє село “подивитися на письменника”. Наскільки я пригадую з розповідей, це було літом, перед котримсь релігійним святом – ймовірно Івана або Петра. В зв’язку з цим солдати мали кілька днів відпочинку.  Первісно дід планував поїхати додому, але цікавість перемогла.

Компанія солдат поїздом доїхала до Дрогобича, а далі за кілька годин пішки була у Нагуєвичах. У гості до Франка пішли аж наступного дня. Виявилося, що письменник живе не зовсім у селі, а “на відшибі”, як кажуть у Витвиці, власне на  хуторі  Гора.  Письменнику належало лишень пів будинку, в другій половині жили чи то вітчим з новою дружиною, чи вже дружина вітчима з новим чоловіком. Нагуєвицькі друзі казали, що вони не дуже ладили з Франком, але їх прийняли привітно.

За свою біографію я бував на садибі Франків у Нагуєвичах з десяток разів і дещо з дідової розповіді перемішалося з баченим на екскурсіях. То ж мені уявляється, що письменник сидів у світлиці, в кімнаті, що справа від головної осі.  Був досить немічний. Погано володів руками, бо коли вітався з солдатами,  то потиску руки майже не було.

Нагуєвицькі вояки представили Михайла як свого товариша з-під Болехова. Франко запитав діда звідки власне він родом. На відповідь діда відповів, що  знає про наше село, бо часто бував у Болехові. Сказав, що знав де-яких витвицьких священників, а в молодості навіть бував у Витвиці. Говорилося також про Гошівський монастир, про відомих  людей, що вийшли з Витвиці.

Франко розпитував гостей про життя у їхніх селах, про що говорять солдати у касарнях.  Потім хлопці попросили поета прочитати їм, а найперше їхньому гостю, якійсь вірш. Із ймовірністю 50 відсотків ідентифікую, що дід чув в авторському виконанні вступ до поеми “Мойсей”. А можливо тут наклалися прочитані спогади про Франка, в яких поет точно читав свого Мойсея.

За законами жанру, я мав би сказати, що поет справив на діда Михайла дуже сильне враження. Проте це було би не зовсім правдою, то ж який в цьому смисл. У мене з дідової розповіді залишилося враження навіть де-якого розчарування.  Очевидно мав місце ефект завищених очікувань. Замість Франка-велета, образ якого вже уклався в його уяві, солдат побачив старого вимученого чоловіка… Це однак зовсім не вплинуло на дуже шанобливе ставлення діда до поета і його творчості і всього, що зв’язано з Іваном Франком.

[alpine-phototile-for-picasa-and-google-plus src=”user_album” uid=”113590396523010013134″ ualb=”6098007019289079937″ imgl=”fancybox” style=”cascade” col=”2″ size=”450″ num=”50″ align=”center” max=”100″]

 

 Іван Франко і наша витвицька садиба.

Із великою ймовірністю /90-95 відсотків/ можна стверджувати, що Іван Якович бував у Витвиці і навіть проходив попри нашу витвицьку садибу на межі Берегів і Малиновища.

Однак, не все так однозначно. Я не раз шукав документального підтвердження перебування Франка у нашому селі, однак не знаходив. У 50-томному виданні творів поета, у примітках до нього, в географічному та іменному показнику, на жаль,  безпосередньо Витвиця не згадується. Є згадка про багатьох видатних людей, що носили прізвище “Витвицький”, є Франків відгук про письменника і священника Софрона Витвицького, однак сама Витвиця не згадується.

Однак ніколи не йшов з пам’яті дідів спомин про гостини у Нануєвичах і завжди принагідно шукав підтвердження перебування Франка у Витвиці.  Таким підтвердженням, на мою думку є спогади автора про свої мандрівки після закінчення 7-го классу дрогобицької гімназії /1872 рік/ та стаття Івана Франка “Українсько-руська студентська вандрівка літом 1884 р.” У ній описується велика мандрівка з участю українців з Києва, де серед пройдених населених пунктів згадується “Бубнище – Скали Довбуша – Царківна – Гошів …”.  Якщо припустити, що з Царківни до Гошева маршрут ішов найкоротшою дорогою, то він мусів проходити через Витвицю.

Відомо, що житловий масив Порошниці виріс недавно. Традиційно  забудова розміщувалася вздовж берегів Лужанки, звідки і назва – Береги. Ще недавно на Порошницях були лише поодинокі хати, від теперішньої садиби Волковецьких  /Пучихи/‑ до садиби Валери Бекеша /Ярини Вовкової/‑ були чисті поля.  Очевидно, що й основна транспортна артерія з Царківни проходила не так як зараз. Після Широкого поля, на Кривці, у Барановім броді, дорога переходила на лівий берег і йшла вниз – по Берегах, а значить попри нашу садибу.

У ті часи кладка через ріку знаходилася не там, де зараз міст, а трохи нижче, там де місце купання – Бубело. Десятки поколінь витвицьких дітей  з Малиновища та Берегів хлюпаючись у Бубелі, читаючи на його берегах задані на літо “Захар Беркут” чи “Борислав сміється” і не підозрювали, що саме в цьому місці переходив Лужанку сам Іван Франко.

 [alpine-phototile-for-picasa-and-google-plus src=”user_album” uid=”113590396523010013134″ ualb=”6098344596785837377″ imgl=”fancybox” style=”cascade” col=”2″ size=”1000″ num=”50″ align=”center” max=”100″]

   Родина Янишівських у Франковому університеті.

За поодинокими винятками всі члени родини /друге і третє покоління/, кому це належиться за віком, здобули або здобувають вищу освіту. Можливо випадково, а може й ні, найпопулярнішим у родині є саме “Франків університет” – теперішня назва Львівський національний університет імені Івана Франка.

Так чи інакше у Франковому університеті навчалися 10 представників родини:

1. Янишівська /Погинайко/ Ліда,
2. Погинайко Павло,
3. Погинайко /Николишак/ Оксана,
4. Янишівський Мирослав,
5. Оліферович /Янишівська/ Ліда,
6. Янишівський Маркіян Мирославович,
7. Стрілець /Янишівська/ Таня,
8. Янишівський Маркіян Мар’янович,
9. Янишівський Володимир,
10. Горбатюк /Янишівська/ Леся.

 [alpine-phototile-for-picasa-and-google-plus src=”user_album” uid=”113590396523010013134″ ualb=”6098336503715933985″ imgl=”fancybox” style=”cascade” col=”2″ size=”470″ num=”50″ align=”center” max=”100″]

Для порівняння – в наступному за популярністю вузі – Львівській  політехніці – навчалися і навчаються  тільки троє представників родини.

Сааме за Франковим вузом у родині закріпилося уявлення як про найбільш проукраїнський та найбільш демократичний університет. Навіть у найпохмуріші радянські часи він залишався таким і за духом і за мовою викладання.

Автор публікації на сайті – Янишівський Мирослав Ярославович

 28 грудня 2014 р.