Чупени
Чупени — вуличне прізвисько родини та нащадків Янишівських, які жили у Витвиці на кутку Солотвина, шляхетський придомок Петровіна. Довгий час походження прізвиська було невідоме, аж до публікації Мирослава Янишівського у квітні 2021 року.
Фейсбук. Сторінка Янишівського Мирослава.
18 квітня 2021 року.
Розкрита загадка родового прізвиська Янишівських – ЧУПЕНИ !!!
Добрих півстоліття я ламав голову над смисловим навантаженням слова Чупени, яке є родинним прізвиськом однієї з чотирьох гілок Янишівських, що живуть або походять з Витвиці.
Перші спроби дізнатися, що воно означає припадає на золотий період пастушення. На пасовиську пастухи дразнили одні одних різними прізвиськами, як правило – родовими. Прізвиська були ( і є, але вже забуваються) дуже різними й екзотичними – серед них були — Сотник, Полковник, Медвідь, Сталін, Козак, Коцурка, Пуняр, Пілсудський, Йонцьо, Триндик, Свята, Тарабан, Кубан, Гелерчик, Когути, Фільки, Цап, Князь, Тадеуш, Мінутник, Баньик, Рафко, Дрожнік, Клєрик, Ясько, Кох, Цюнда і т.д.
Практично кожна садиба мала (та й має) крім офіційного прізвища, ще й неофіційне – прізвисько… Дехто сприймав його лайливо, дехто – лояльно, як доповлення до прізвища. Тоді я вперше почув, що ми не лише Янишівські, але й Чупени
Однак, всі перелічені прізвиська мали якесь пояснення, несли певне смислове навантаження. Що означають загадкові ЧУПЕНИ – тато Ярослав, по кому дітям перейшло не лише прізвище, але й прізвисько, попри свої енциклопедичні знання, не знав. Це ускладнювало відношення до прізвиська – чи мені встидатися його, чи навпаки.
У наші дні я намагався розгадати його зміст з допомогою найбільш всезнаючих джерел – ГУГЛ і ВІКІПЕДІЇ, однак безрезультатно. А поскільки Чупенів у Витвиці залишилося мало, то щоб загадкове прізвисько не загубилося для нащадків – назвали ним родинну групу у Вайбері. Для покоління наших дітей і внуків, котрі у Витвиці вже є тільки гостями, існування цього прізвиська було відкриттям. І знову виникало питання – що воно означає…
Напевно загадка Чупенів залишилась би не розгаданою, якби… не знаменитий гуцульський роман “Дідо Иванчік”. Цю книжку з десяток років тому подарувала мені мама однієї з ліцеїсток з села Голови на Білому Черемоші – пані Мицканюк, учителька математики з місцевої школи. Автор книжки – Петро Шикерик-Доник, також народився у Головах, був визначним громадським і політичним діячем на Гуцульщині у міжвоєнний період. На жаль, комуністична влада знищила його десь у сибірських концтаборах.
Книжка написана гуцульським діалектом і я тоді її не подужав. Але розказав про цікавий твір племінниці Олі, яка у Києві є директором магазину української книги, Знаю, що де-які скептики навіть радили перекласти “Діда Иванчіка” на українську мову /з “українсько-гуцульської”/.
І от недавно племінниця порадувала мене, що “Дідо Иванчік” з’явився на Сайті аудіокнижок “Абук”. При прослуховуванні виявилося, що “гуцульсько-головівська” говірка не дуже й відрізняється від моєї – “бойківсько-витвицької”. Рідко яке слово є зовсім незрозумілим.
Прослуховуючи книжку, в одному епізоді я почув, що малий Иванчік, одержавши від дєді кілька заслужених крейцарів пішов до хижі ЧУПЕНИТИСЯ перед вуйком і вуйною !!! Неймовірно !!!.
У контексті почутого схоже, що це слово означало “гоноруватися”, пишатися. Але як науковець, я не міг прийняти цю гіпотезу лише на основі одного джерела. Потрібно було ще бодай одне підтвердження існування такого слова у такім контексті.
Завдяки Вайберу і Фейсбуку я опитав біля десятка теперішніх і колишніх ліцеїстів та їх батьків із найправдивішої Гуцулії – сіл з басейну Чорного і Білого Черемошів. І тут мене чекало розчарування – ніхто з них НЕ ЧУВ такого слова і не знає, що воно означає.
І от коли надія почала танути, я згадав ще одну “гуцулку-франківчанку” – учительку математики з Фізико-технічного ліцею Савчук Оксану Богданівну, яка добрих 20 років пропрацювала у селі Черемошна на Білому Черемоші. Оксана Богданівна також НЕ ЧУЛА такого слова, але зателефонувала до знайомих на Гуцульщину. Через короткий час – цитую з Вайберу О.Савчук: “Прийшла відповідь від старенької гуцулки, 85-річної жительки з гірського села Устеріки. Слово “ЧУПЕНИТИСЯ” – старосвітське, так по гуцульському кажуть на стародавнє. Воно означає ГОНОРУВАТИСЯ…”
Як гуцульські гонористі ЧУПЕНИ “закотилися” у бойківську Витвицю – може бути предметом цікавого дослідження. Принаймні вже відомо, що у селі Зелене на Чорному Черемоші живе народна поетеса, авторка кількох книжок, на прізвище Янішевська…
Деякі коментарі до публікації у Фейсбуці.
/Київ. Директорка Української книгарні “Смолоскип”. Молодша дочка сестри Ліди/
Що за наклеп на покоління дітей. Та ми прекрасно знали, що ми Чупени, ще й до групи у Вайбері. Нас ним дражнили на тому самому пасовиську
/Калуш. Учителька хімії у ліцеї №10. Старша дочка сестри Ліди/
Може дражнили, бо інтуїтивно вважали «ґоноровими»? Чи то «пишалися» наші предки в хорошому сенсі слова?
/Актор київського театру “Золоті ворота”. Онук жителів Витвиці/
Думаю, що коли опришки гуляли від гуцульських Карпат і аж до Бойківщини , то цілком могли з собою приносити й говірку, таким чином певні слова могли мігрувати між двома культурами.
До речі, ту книжку таки переклали на літературну – в межах того самого проекту, що й начитали. Її можна купити на сайті видавництва.
Начитано оригінал. Там же в описі написано, що начитана гуцульським діалектом Василем Зеленчуком з Криворівні
/Івано-Франківськ. Менеджер з персоналу у Вамбуд – будівельна компанія. Мама випускників Фізико-технічного ліцею./
Дуже цікава розповідь походження Вашого прізвиська…
Ми “чупенимося”, що доля звела нашу сім’ю із одним із Ярославовичів!!!
Мирославе Ярославовичу, щира подяка Вам за ФТЛ. А Вашим пращурам за Вас!!!
/Село Гошів. Учитель музики і співів./
Якщо це з одного роду, то багато нараз зібралось.
Мене доля звела із Ярославом Янишівським, він був інтелегент і душею і зовнішністю, вельми шанований педколективом і учнями.
Ваш батько застерігав мене у 90 р кажучи “Михайле то не зарано Ви на уроках співаєте ,не пора, не пора не пора”
А Церківна спрагла за цими піснями.
/Москва, уродженка Витвиці, Малиновище./
Молодець, Миросю. Інтересно знати звідки беруться вуличні прізвиська. “Тадеуші” прізвисько від мого прадіда, його звали Тадей (Тадеуш)
/Відень. Уродженка Витвиці/
Мирослав Ярославович!!!
Ви дуже гарно розписали дослідження Вашого прізвиська, я немало натішилася читаючи вашу розповідь !!! Можу також дещо додати… Згадую себе ще юною дівчиною… Моя цьотка Марися /Красівська/ завжди називала Миханкову жінку /Вашу цьотку/ – Чупенка. Одного разу я до неї сказала:
– Та чого ви її постійно прозиваєте?
Тоді вона мені відповіла:
– Дитинко золота, та то гонор називатися Чупенами !!!
Чула ще таку історію про Ваших предків…
Одна з жінок Вашого роду дуже чепурилася (чупорилася). Тільки не пам’ятаю з якого покоління. Волосся завжди поправляла, хустку перев’язувала, раз у раз себе обтрушувала від пилу та й глини. І так робила дуже часто – біля церкви, на людях.
Потім у неї родився син. Він також був схожий на неї – все чепурився. То ж його підлітки дразнили, мовляв, ти як дівчина чепуришся. Він їх потрошку за те карав – то вщипне, то стусана дасть, і вони його прозвали Чупен.
І до сьогоднішнього дня залишилася пам’ятка…
Джерела:
- Власні спогади за татовими розповідями.
- Спогади діда – Волковецького Михайла Федоровича.
- Шекерик-Доник Петро. Дідо Иванчік. Брустурів. Вид-во “Дискурс”, 2020 р.
- Савчук О.Б. Свідчення від знайомої з села Устеріки Верховинського району, 2021 р
Дякую брату за чудову розповідь , ПишаюсьТобою!