З 17го у 18ий. Михайличок мандрує

Текст написаний 2 січня 2018 року у ресторації Фамілія у співавторстві з гарячим вином. Пройшов майже місяць перш ніж наважився його опублікувати, втім, маю надію, він не втратив своєї актуальності.

Прекрасно, що в календарі є цей рубікон, котрий іменується новорічно-різдвяними святами. Не так ідеться про конкретні дати Нового Року чи Різдва, як загалом про останні дні, (навіть тижні) грудневі та перші січневі. Зазвичай в цей час, хочемо ми того чи ні, пригадуються всі плани, завдання, цілі і прожекти на 17ий. Підбиваються підсумки, що все ж було зроблено, а що, звісно ж, і не було.

В мене цей, на правду, дивовижний період почався серед ночі з 21-го на 22-ге грудня, коли я, як завше, в останній мент, збирався у мандри. На той раз то Відня, до нашої родини, до «стрийової» Оксани (Чепіль-Волковецької).

Власне, цей рік, що вже минув, для мене був дуже багатим на різноманітні подорожі. Існує думка, що мандри, себто переміщення у просторі по, зазвичай, раніше незвіданих теренах приносять щастя ніби самі в собі. Втім, мені так не здається. Мандрівка не є якоюсь такою чарівною пігулкою, екстрактом щастя. Наші думки (не завжди позитивні) і проблеми нікуди не втікають. Натомість вояж – це можливість в прямому і в переносному сенсах відкрити для себе нові незвідані горизонти, дивитися на звичайні речі і повсякденні проблеми з висоти, наприклад, Бундестагу або з вершини Ломницького Штита (словац.  Lomnický štít, словацькі Високі Татри, 2 633,9 м. н. д.).

 

 

 

«Подорож як найбільша наука і серйозна наука допомагає нам знову знайти себе» – Альберт Камю.

Якось мимовільно починаєш споглядати своє життя і решту інших процесів, котрі відбуваються навколо поглядом, наприклад, з Братиславський Граду на Дунай,

 

з Собору святого Стефана на Відень (нім. Stephansdom, Steffl),

 

з берегу Північного моря (чи радше його відгалуження Скагеррак, Skagerrak) у найпівденнішому шведському місті Мальме

 

з-під пам’ятника Невідомому Матросу в Одесі над Чорним морем,

 

чи з порому, який на заході сонця причалює в порт Росток (нім. Rostock, місто на півночі Німеччини на березі Балтійського моря)

 

Хотілося би особливу увагу звернути на те, що мої цьогорічні мандри часто взагалі би і не могли відбутися, якби не наша родина.

Дякую моєму брату Володі (з Франківська) та Маркіяну Берлінському за неймовірний похід Високими Татрами в Словаччині. До літа 17го в останнє я бив власні рекорди з висоти перебування над рівнем моря ще в далекому 2004 році, коли підкорив Говерлу, тож, звісно, це була найграндіозніше мандрівка горами в житті, про що можна написати і окремо з відповідним фотозвітом J. Своєрідним підсумком походу можна вважати «підкорення» підйомником за 43 євро Ломницького Штита (2633,9 м. н. д.) 19 серпня 2017 року в післядень родинного збору 2017 у Витвиці.

Крім того, знову ж таки дякую Маркіяну Берлінському і Оленці за чудові вихідні у столиці Рейху (чи може Бундесу)! Це магічним чином співпало з датою досягнення мною повної дієздатності – 4 листопада 2017 мені виповнилося 21.

І, наостанок, дякую «стрийовій» Оксані (Чепіль-Волковецькій) за дуже теплий прийом і взагалі надзвичайно цікаво проведений час у Відні в останні дні 17го перед Католицьким Різдвом.

Повертаючись до початку цього тексту, мушу написати, що дуже вже багато із задуманого на 17ий так і не зробилось. Мабуть, в кожного, такого є багато. Але потрібно бути чесним і визнати – багато речей, які ще рік тому здавалися недосяжними, таки ж сталися. Найяскравішим прикладом є втілення моєї вже кількарічною мрії поїхати на навчання до Ягеллонського університету в Кракові. Тому, не будьмо надто критичними до себе. Поряд із справедливою самокритикою за невтілене та незроблене, радійте і хваліть себе за кожну перемогу. Тож, хай у 18му у вас буде побільше перемог, а невдачі хай будуть цінним досвідом, який лише загартовує, якщо ми робимо правильні висновки.

P.S. Натхненний темою мандрів планую зробити цілу серію своєрідних звітів-вражень про подорожі. Умовно цю серію можна буде назвати «Михайличок мандрує». Тож закликаю і інших членів родини публікувати дописи про свої цікаві мандрівки, ділитися спогадами, враженнями та красивими світлинами.