Пам’яті нашої Мами у сумну річницю посвячується

Якось довго і швидко водночас минув рік. Рік від дня смерті Мами — засновниці нашої родини Янишівських. Вона так несподівано й раптово пішла з життя, що не встигла завдати нікому ні зайвих клопотів, ні надмірних турбот.

Мабудь, вона заслужила таке легке завершення життя своїми людськими якостями, великою любов’ю і переживаннями за за своїх дітей, людяністю, батьківським ставленням до своїх учнів, які й через роки пам’ятали свою першу вчительку Оксану Михайлівну.

Від того фатального дня — четвертого вересня багато передумано, багато чого переосмислено. Поки ми молоді і безпечні, ми сперечаємося з батьками, вважаємо, що вони нас не розуміють.  Та все виглядає по-іншому, коли вони відходять у вічність. Вже ні з ким сперечатись, ми стаємо завжди праві, але… Вже ніхто не дасть пораду, не пожуриться разом з нами, не порадіє нашим успіхам. Усе, що залишається — лише говорити з… фотографією в рамочці та на місці їхнього вічного спочинку.

Мамо! Мамочко!

Якби ти зараз встала та подивилася, що як і минулого року, цвітуть Твої улюблені георгіни та гладіолуси, посаджені Твої грядочки і навіть грядочка з часником, за яким ми так з тобою «воювали» останніми роками. І тільки хата без тебе стала «хатинкою-сиротинкою», як каже Мартуся, але в якій завжди буде все нагадувати нам про Вас.

А сьогодні в цю сумну річницю просимо всіх, хто знав та пам’ятає нашу Маму Оксану Михайлівну Янишівську, пом’янути її світлу душу. Вічна їй пам’ять.