1974. Янишівський Мирослав. Мандрівка у легенду

                                                                             Газета “Червона Долина”.                                                                                                                             Орган Долинського районного комітету Компартії України                                                    та Долинської районної ради депутатів трудящих

15 вересня 1974 року.

Ранок у сивих Горганах, мабуть, починається тут, на Скелях Довбуша. В долинах ще сутінки, у зворах біліють ранкові тумани, а вершини скель уже золотяться у перших променях сонця. Незвичайні у цю хвилину навколишні гори. Їх важко описати словами, адже ніяка розповідь не може зрівнятися з побаченим.

Щодня, а особливо у святкові та вихідні дні, до скель їдуть та їдуть туристи. Відпочиваючі з Трускавця і Моршина, студенти та учні Львова та Івано-Франківська, нафтовики навколишніх сіл. Всім цікаво побачити оповити легендою скелі. Туди вирушила і туристська група учнів нашого класу, присвятивши свій похід 30-річчю перемоги радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками.

День, коли ми вирушили у похід, був на диво теплим і гарним. 13-00. Ми вишикувалися у центрі Витвиці біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам – учасникам Великої Вітчизняної війни. До пам’ятника лягають червоно-гарячі квіти. Хвилиною мовчання вшановуємо пам’ять тих, хто вже ніколи не буде разом з нами, хто віддав своє життя за наше світле сьогодення, за наше майбутнє.

З комсомольськими піснями, з жартами та сміхом минаємо села, відвідуючи в кожному селі пам’ятники та обеліски загиблим односельчанам. Не помітили як дійшли і до Козаківки, власне до верхньої частини села.

Вперше Козаківка відкрилася перед нами у всій своїй красі. Справжньою окрасою села стала нова восьмирічна школа, приміщення лісництва, сільська рада, нові житлові будинки лісорубів.

Спустившись у долину, стаємо табором. Час варити вечерю. І хоч у картоплі замість підсмаженої цибулі часто попадалися вуглинки, а чай мав гіркуватий присмак – це була найсмачніша вечеря.

А ранком – знову дорога, перехід через гірський хребет. Ще кількасот метрів і перед нами відкрилася велична і незабутня панорама – неповторні Скелі Довбуша. На Скелях ми побачили місце, де, за переказами, знаходилася кухня народних месників, бездонну розколину скель де страчували найбільш ненависних панів. В камені, що носить назву Одинець, вирубана печера, що нагадує кімнату. В іншій скелі видовбано дві печери і одна з них, безперечно була конюшнею, а друга – світлицею. Тут нас особливо здивувала “криниця” квадратної форми. Старожили Бубнища, з якими ми розмовляли свідчили, що води в ній не було навіть тоді, коли вона мала глибину понад 40 метрів. За їхніми словами від криниці йшов підземний хід у напрямку Болехова.

Радісно було на серці у кожного з нас, коли поверталися додому. Адже ми здійснили не просто незабутній похід, а справжню мандрівку у легенду.

Мирослав Янишівський.

Витвицька середня школа, 9-В клас