1974. Янишівський Мирослав. Мандрівка у легенду
Газета “Червона Долина”. Орган Долинського районного комітету Компартії України та Долинської районної ради депутатів трудящих
15 вересня 1974 року.
Ранок у сивих Горганах, мабуть, починається тут, на Скелях Довбуша. В долинах ще сутінки, у зворах біліють ранкові тумани, а вершини скель уже золотяться у перших променях сонця. Незвичайні у цю хвилину навколишні гори. Їх важко описати словами, адже ніяка розповідь не може зрівнятися з побаченим.
Щодня, а особливо у святкові та вихідні дні, до скель їдуть та їдуть туристи. Відпочиваючі з Трускавця і Моршина, студенти та учні Львова та Івано-Франківська, нафтовики навколишніх сіл. Всім цікаво побачити оповити легендою скелі. Туди вирушила і туристська група учнів нашого класу, присвятивши свій похід 30-річчю перемоги радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками.
День, коли ми вирушили у похід, був на диво теплим і гарним. 13-00. Ми вишикувалися у центрі Витвиці біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам – учасникам Великої Вітчизняної війни. До пам’ятника лягають червоно-гарячі квіти. Хвилиною мовчання вшановуємо пам’ять тих, хто вже ніколи не буде разом з нами, хто віддав своє життя за наше світле сьогодення, за наше майбутнє.
З комсомольськими піснями, з жартами та сміхом минаємо села, відвідуючи в кожному селі пам’ятники та обеліски загиблим односельчанам. Не помітили як дійшли і до Козаківки, власне до верхньої частини села.
Вперше Козаківка відкрилася перед нами у всій своїй красі. Справжньою окрасою села стала нова восьмирічна школа, приміщення лісництва, сільська рада, нові житлові будинки лісорубів.
Спустившись у долину, стаємо табором. Час варити вечерю. І хоч у картоплі замість підсмаженої цибулі часто попадалися вуглинки, а чай мав гіркуватий присмак – це була найсмачніша вечеря.
А ранком – знову дорога, перехід через гірський хребет. Ще кількасот метрів і перед нами відкрилася велична і незабутня панорама – неповторні Скелі Довбуша. На Скелях ми побачили місце, де, за переказами, знаходилася кухня народних месників, бездонну розколину скель де страчували найбільш ненависних панів. В камені, що носить назву Одинець, вирубана печера, що нагадує кімнату. В іншій скелі видовбано дві печери і одна з них, безперечно була конюшнею, а друга – світлицею. Тут нас особливо здивувала “криниця” квадратної форми. Старожили Бубнища, з якими ми розмовляли свідчили, що води в ній не було навіть тоді, коли вона мала глибину понад 40 метрів. За їхніми словами від криниці йшов підземний хід у напрямку Болехова.
Радісно було на серці у кожного з нас, коли поверталися додому. Адже ми здійснили не просто незабутній похід, а справжню мандрівку у легенду.
Мирослав Янишівський.
Витвицька середня школа, 9-В клас
Читайте також
- 2024. Янишівський Михайло. Переклад есе “Дніпро” Жємовіта Щерека
- 2023. Янишівський Тарас, Янишівський Михайло // Стаття “Політика ЄС у сфері штучного інтелекту”
- 2022. Янишівський Мирослав. Загадка старого дзеркала
- 2021. Янишівський Михайло. Магістерська дипломна робота
- 2020. Янишевський Маркіян Мар’янович. Das kleine 1×1 zur Fachkräfteeinwanderung //Brandenburg. Netzwerk



Це одна з найдавніших публікацій у пресі членів нашої родини. Давнішою з відомих на сьогодні є публікація Василя Янишівського /тата Робіна/ в Нью-Йорку у збірнику “Ясна гора у Гошеві”. Вона датована 1972 роком і представлена тут на Сайті у цьому розділі.
Однак я пам’ятаю, що був допис у “Червоній Долині” нинішньої тітки Віри /Лосинівка/. У ньому йшлося про її перебування у республіканському піонерському таборі “Молода гвардія” в Одесі. Вона називалася “На все життя”. Може вона збереглася у Віри десь у її особистих архівах. Думаю, що вона навіть давніша, ніж 1972 рік…
Якщо би вона віднайшлася, то може стати окрасою цього розділу Сайту.