ТОП-10 НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ У РОДИНІ ЯНИШІВСЬКИХ У 2023 РОЦІ

1. Помер Погинайко Павло Володимирович
2. Одруження Наталії Багмут та Івана Вишнівського
3. Народження Марка Вишнівського
4. Погинайко /з Янишівських/ Ліда відзначила 70-річний ювілей
5. Сім’я Мар’яни Багмут та Романа Тишківського придбали помешкання у Києві
6. Великий Збір-2024
7. Погинайко Оля у складі команди “Шалені авторки” стала переможцем престижного Всеукраїнського конкурсу
8. Святвечірній перегук родини
9. Різдвяні фестини у Витвиці
10. Померла мама Віктора Лук’яненка

ТОП-10 ПЛЮС

11. Закінчення УКУ та вступ в аспірантуру Янишівського Тараса. Інші освітні здобутки родини
12. Невідзначені ювілеї
13. Напів ювілей /55 років/ Янишівського Володимира-Ярослава
14. Грамота Лук’яненко Марти від Обухівської міської ради. Відзнаки інших учасників родини
15. Пам’ятні події на ближніх Берегах, на Малиновищі та у дальшій родині
16. Участь у громадському житті у Витвиці та на поселеннях
17. Утримання Осади. Грядочки та господарка

 

Подія № 1. Помер Погинайко Павло Володимирович

Головною і найтрагічнішою подією у житті родини у 2023 році став передчасний відхід у вічність  Погинайка Павла Володимировича, учасника нашої спільноти. Це сталося у найвищій точці літа – 21 липня 2023 р. Його смерть є великою втратою для нашої родини, та й для суспільства у цілому.

Павло був чоловіком найстаршої сестри Ліди. Він належав до тієї категорії людей, про яких кажуть, що вони самі себе зробили.

Народився у невеличкому селі Башківці біля Кременця на півночі Тернопільщини. Виростали вдвох із сестрою Розою без батька. Через матеріальну скруту у сім’ї навчався в інтернаті. Однак попри те, після закінчення інтернату вступив до Львівського університету імені Франка, де блискуче закінчив хімічний факультет. Саме тоді, підчас навчання в Університеті, познайомилися з майбутньою дружиною Лідою Янишівською.

Майже все трудове життя Погинайко Павло працював у Калуші на підприємствах хімічної промисловості. Пройшов шлях від молодого спеціаліста до директора великого будівельного підприємства “Три бетони” та заступника міського голови.

Активний учасник процесів національно-державного відродження кінця 1980-90 років. Один із зачинателів Народного Руху України на Калущині. Двічі обирався депутатом Калуської міської ради. В 1994-99 роках – заступник міського голови Калуша.

Як зазначив міський голова Калуша Андрій Найда у некролозі на його смерть  “Павло Погинайко – це Людина, чий внесок у розвиток державності нашої країни, зокрема й Калуської громади – визначальний. Він стояв біля витоків Незалежності України”.

Без Павла не обходилася жодна велика справа і у нашій родині. Неоціненним є його вклад у розбудову та підтримку у належному стані нашої батьківської садиби у Витвиці.  Саме Павло був ініціатором та організатором спорудження на нашому сільському цвинтарі чотирьох надгробних пам’ятників нашим батькам, дідам та бабусям, дальшим предкам.

Попри високі посади, які він займав, Павло не цурався і любив різну працю на садибі, його знали і шанували наші витвицькі сусіди та дальша родина.

Улюбленим заняттям Павла у Витвиці були мандрівки за грибами та догляд за  деревами  на садибі – садіння, щеплення, обрізання. Їх весняне цвітіння ще десятки років буде нагадувати про гарну і світлу людину, яким був Павло – щирий патріот, сім’янин, великий трудівник, чудовий батько, дідусь, вуйко, свекор, тесть, швагро.

 

Подія № 2.Одруження Наталії Багмут та Івана Вишнівського

В день великого церковного свята Благовіщення – 7 квітня 2023 року офіційно одружилися Наталія Багмут та Іван Вишнівський. Наталія Багмут – дочка Віри Янишівської та Миколи Багмута.

Історія їхнього шлюбу починалася ще у шкільні роки.  Іван народився у Києві, до школи ходив у Лосинівці. Зараз живуть у Києві.

Унікальною особливістю цього шлюбу було те, що в цей день Благовіщення  відзначалося саме 7 квітня в останній раз. Ще однією цікавою особливістю цього одруження  є те, що він зареєстрований через ДІЮ.  Це було доволі ризиковано, бо на випадок збою програма могла підсунути  Наталі якогось негра або не дай Боже, москаля.

Сім’я Вишнівських стала 14-ою за рахунком сім’єю родини і зараз є наймолодшою за сімейним стажем.

 

Подія № 3. Народження Марка Вишнівського

У сім’ї Наталії Багмут та Івана Вишнівського  народився син. Ця радісна подія сталася у Києві, 29 січня 2023 року.

Дитину назвали гарним українським ім’ям Марко. Воно органічно вписалося з поширеними у родині іменами Маркіян та Мар’ян.  Народження Марка є дуже очікуваною та радісною подією для батьків, а також для   родин Янишівських та Вишнівських взагалі.

Дитина охрещена в Українській  греко-католицькій церкві, у Києві, у храмі Львівській площі. Хресними батьками Марка стали двоюрідні Наталі – Ольга Погинайко та Володимир Янишівський.

 

Подія № 4. Погинайко /з Янишівських/ Ліда відзначила 70-річний ювілей

Рік був багатий на різні ювілеї. Найбільшим ювілеєм було відзначення 70-річчя Ліди Погинайко.

Первісно це свято задумувалось як спільне відзначення 70-річчя обох Погинайків з другого покоління – Ліди і Павла. Павлове 70-річчя випало на 11 березня 2022 року. Це був третій тиждень війни – і було уже не до ювілеїв. Вирішили, що відзначать разом – у жовтні 2023 року. Була впевненість що до цього часу війна закінчиться.  Війна не закінчилася, Павла у липні 2023 року не стало… Однак Ліда вирішила таки реалізувати  спільний задум…

Свято відбулося у Калуші у кафе “Анна-Марія”.  На ювілеї були присутні діти, невістки, онуки.  Приїхали всі брати і сестри, три братові,  швагро Микола, прийшли близькі друзі Ліди та Павла…

Були теплі спогади братів і сестер про разом прожиті роки дитинства і юності у Витвиці. Були гарні побажання ювілярці, були слова вдячності від дітей та онуків, від братів та сестер, від друзів за всі добрі справи, які вона зробила для своїх ближніх.

Були слова вдячності ювілярки Господу і батькам за великий дар життя, слова вдячності гостям, що відклали всі свої справи і прибули на її запрошення.

І була якась ніби незрима присутність покійного чоловіка Павла і тиха вуаль смутку – “з журбою радість обнялась”.

 

Подія № 5. Сім’я Мар’яни Багмут та Романа Тишківського придбали помешкання у Києві

Сім’я Мар’яни Багмут та Романа Тишківського придбали квартиру у Києві. До того часу “базою” сім’ї був будинок Віри та Миколи Багмутів у Лосинівці. При цьому Мар’яна працювала у Києві і додому приїжджала, як правило, тільки на вихідні. Роман також часто мав роботу поза межами Лосинівки, де часом і ночував.

Нове житло знаходиться на вул. Тираспольській, за дві зупинки від станції метро Сирець. Квартира – двокімнатна, розташована на 7 поверсі. Загальна площа квартири – 56 кв. м. Для довідки – трьох кімнатна квартира у Франківську має 63 кв.м.

Опоряджувальні роботи у квартирі зробив сам господар Роман. Однак, квартира, ще не докінця облаштована, практично немає меблів. За твердженням щасливої господині Мар’яни – два ліжка і перефарбована етажерка з Витвиці. Ще дещо, зокрема стіл-стелаж на кухні – власного виробництва нового господаря – Романа.

Офіційне “відкриття” квартири відбулося 13 вересня 2023 року. В той же день квартиру відвідав перший гість. Ним був Володя /Мирославович/, який приїжджав до Києва у справах. У квартирі поки-що живе тільки Мар’яна під час перебування на роботі у Києві.
Квартира Мар’яни і Романа – вже третє помешкання учасників нашої спільноти у столиці. До того у столиці придбали житло сім’я Наталі Багмут та Іванка Вишнівського, сім’я Оксанки та Василька Витвицьких.

Столичне відгалуження родини – міцніє і росте. Цьому напевне порадів би засновник родини – Ярослав Янишівський, який завжди ставився до Києва з особливим пієтом і пошаною.

 

Подія № 6. Великий Збір-2024

Однією з найбільших подій родинного життя у 2023 році був Великий Збір-2023.

Він  відбувся напередодні чудового свята Спаса – 18 серпня і майже співпав за датою з 73 роковинами вінчання засновників нашої родини – Оксани та Ярослава Янишівських /17 серпня 1950 р./ Збір був уже 32-ою за рахунком такою загальною зустріччю родини.

Були різні думки з приводу доцільності самого проведення заходу – місяць тому родина понесла важку втрату – помер Павло Погинайко. Однак Збір таки відбувся.  Враховуючи всі обставини, зокрема і обставини воєнного часу, він був відносно нечисленним, однак, як свідчить фото,  все-таки 34 учасники із 47 на зустріч таки прибуло.

Основною урочистістю зустрічі була Свята Літургія у Витвицькому храмі. Молилися за здоров’я членів нашої родини, за упокій душі померлого Павла, засновників та родичів членів родини. Після Літургії провели традиційну фотосесію на сходах церкви, відвідали могили предків та родичів на цвинтарі.

Відповідно до існуючої традиції, з нагоди Великого Збору працюючі учасники нашої спільноти внесли пожертви на рідний храм. Загальна сума нашої родинної  офіри у цьому році склала 9 тисяч гривень.

Неформальна частина Великого Збору відбулася на нашій мальовничій Осаді на березі Лужанки. Тішилися побаченням, згадували минуле, будували плани на майбутнє, мріяли про Перемогу над москалями.

 

Подія  №  7. Погинайко Оля у складі команди “Шалені авторки” стала переможцем престижного Всеукраїнського конкурсу

Оля Погинайко у складі команди “Шалені авторки” / Ростислав Семків, Віра Агеєва, Андрій Резніченко та Ольга Погинайко/ стала переможцем престижного Всеукраїнського конкурсу подкастів. Конкурс проводило Інтернет-телебачення України Megogo Audio.

У конкурсі взяло участь біля 30 команд з різних регіонів України. “Шалені авторки” представила на конкурс величезний доробок – 185 відео про про культуру, гендер та ідентичність. Команда здобула відзнаку у категорії “Про культуру і мистецтво”.

Теми представлених подкастів торкаються також проблематики культурно-національної ідентичности та різних її складових. У полі зору авторів знаходиться  як класика, так і сучасне письменство. Проект підтримано Фондом ім. Гайнріха Бьолля. бюро Київ – Україна.

Записи блогів здійснюються при підтримці та на просторі книгарні “Смолоскип”, де працюють члени команди “Шалених авторок”

Оля є не тільки членом команди, але і власником ютуб-каналу, на якому розміщена творча продукція команди. Таким чином вона стала ще й фізичною особою-підприємством /ФОП/, до слова уже шостим підприємцем у родині. Як відомо, основою сучасних демократій Європи і Америки є саме ця категорія громадян.

Ну і для цікавих учасників нашої спільноти та читачів Сайту – посилання на Олин ютуб-канал

https://youtube.com/@shaleniavtorky/

 

Подія № 8. Святвечірній перегук родини

Разом з українськими церквами – Українською греко-католицькою церквою та Православною церквою України – родина вперше відсвяткувала Різдво за Новоюліанським календарем – 25 грудня.

На жаль, цього року на самий святий вечір не засвітилися вікна та гірлянди на нашій садибі. Всі народженні у Витвиці безпосередньо святий вечір відзначали разом зі своїми сім’ями у місцях поселення.

В ході свята відбувся уже традиційний фотоперегук святкових застіль родини – від міста Ларі у Німеччині до Лосинівки на Чернігівщині. Як свідчать фото – учасники нашої спільноти сиділи за 10 святковими столами. З технічних причин відсутнє фото святкового стола сім’є Юрка Погинайка.

Не святкували тільки наші воїни-захисники, імен яких за їхнім побажанням ми поки-що не називаємо. Але за всіма столами їх згадували і дякували за захист,  за можливість святкувати та колядувати.

 

Подія № 9. Різдвяні фестини у Витвиці

Хоч на Святий вечір наша садиба була безмовною, Різдвяні фестини у Витвиці відбулися. На саме Різдво, 25 грудня, садиба ожила колядою і гомоном. Приїхали гості зі Львова, Франківська, Болехова, Калуша, всього 13 осіб, на чолі з самим “патріархом”  Мар’яном.

Завдяки старанням Мар’яна у нас була навіть ялинка! Цього року вона була особлива – її приніс сам колишній сільський голова – сусід Микола, а вбирали її  (!!!) аж два аспіранти  – Михайло та Тарас !!!

Давній хатній стіл, подовжений на два приставні столики, не зміг вмістити всіх страв та напоїв, тож основна їх частина чекала своєї черги у других сінях-коморі.

Цілий день ходили малі колядники, яких ми щедро обдаровували. Родзинкою першого дня була коляда на православну церкву, серед колядників був і сусід Ромко з бубном. Гурт був чималий – тож пляшку коньяку розпили з колядниками за один тост…

На другий день відвідали  Службу Божу у церкві, побродили по цвинтарі. Другою родзинкою наших фестин стала постановка на нашому подвір’ї Вертепної драми у виконанні самодіяльного колядницького гурту.  Господарі включалися у колядки учасників Вертепу та зробили спільне фото з гостями.

 

 

 

ТОП-10 ПЛЮС

Подія № 11. Закінчення УКУ та вступ в аспірантуру Янишівського Тараса. Інші освітні здобутки родини

Тривав освітній поступ зовсім юних та молодих учасників родини.

Головною освітньою подією року було здобуття Тарасом Янишівським  повної вищої освіти та вступ в аспірантуру. Завершив Тарас здобуття повної вищої освіти навчанням в магістратурі Українського католицького університету у Львові. В аспірантуру він вступив при  Національному університеті  “Львівська політехніка”, де раніше впродовж 4 років здобував освітньо-кваліфікаційний ступінь бакалавра.

Другою за значимістю подією освітнього життя родини було завершення навчання на бакалавраті Юрія Николишака і його вступ у магістратуру. Навчання на обох цих освітніх рівнях Юрій здійснює у НУ “Львівська політехніка”, де колись навчався і його тато Андрій.

Замикає трійку найзначніших подій освітнього життя вступ в аспірантуру НУ “Львівська політехніка” Андрія Савицького. Це сталося після кількох років від завершення навчання та здобуття повної вищої освіти у цьому вузі.

В цілому, впродовж 2023 року у родині було 13 осіб студіюючої молоді –  від 2-го класу початкової школи до 3-го року аспірантури. Зокрема

1. Кулигіна Мілька закінчила 2-ий і перейшла у 3 клас Обухівського академічного ліцею №5.

2. Кулигіна Ярослава закінчила 2-ий і перейшла у 3 клас Обухівського академічного ліцею №5.

3. Тишківська Руслана закінчила 3 клас і перейшла у 4 клас Лосинівського закладу загальної середньої освіти Ніжинського району.

4. Янишівська Вікторія закінчила 4 і перейшла у 5 клас Львівського ліцею міжнародних відносин ім. В. Стуса.

5. Погинайко Соломія закінчила 7 і перейшла у 8 клас Калуського ліцею ім. Бахматюка.

6. Янишівський Маркіян Закінчив 8 і перейшов у 9 клас Львівського ліцею міжнародних відносин.

8. Тишківська Мирослава Закінчила 10 клас і вступила у 11 клас Ніжинського ліцею при Ніжинському державному  університет ім. М. Гоголя.
9. Николишак Вікторія Закінчила 2 і перейшла на 3 курс Національного університету “Львівська політехніка”.
10. Погинайко Ярослав Закінчив 2 і перейшов на 3 курс НУ Львівська політехніка”.

10. Николишак Юрій Закінчив 4 курс НУ “Львівська політехніка”. Здобув ступінь бакалавра і вступив в магістратуру цього університету.

11. Янишівський Тарас Закінчив магістратуру Українського Католицького університету і вступив на перший курс аспірантури НУ “Львівська політехніка” на спеціальність, зв’язану з публічним управлінням.

12. Савицький Андрій Вступив на перший курс аспірантури НУ Львівська політехніка”

13. Янишівський Михайло Закінчив 2 і перейшов на 3 курс аспірантури НУ “Львівська політехніка”. 30 листопада 2023 р. Михайло уже прочитав лекцію для студентів НУ “Київський політехнічний інститут” на тему штучного інтелекту.

 

Подія 12. Невідзначені ювілеї

Невідзначений 40-річний ювілей Маркіяна

Важливою подію 2023 року мало стати відзначення 40-річчя Маркіяна, сина Мирослави і Ліди.

Ювілей припадав на кінець літа – 29 серпня 2023 року. При інших обставинах – було би велике родинне свято з виїздом до Львова або на родинній садибі у Витвиці у широкому колі родини Янишівських.

Однак через відомі непереборні обставини ми не змогли у ці дні не те, що відсвяткувати, а навіть обняти-привітати нашого ювіляра. Він у ці дні знаходився і досі перебуває у тих місцях, де, за його словами, Україна зустрічає новий день.

….БО НАСТАЛА ВЕЛИКА ПОТРЕБА.

Тож вітали дистанційно… Були побажання повсякчасної Божої опіки, твердості духу і наснаги для тіла !!!! Були побажання якнайшвидше повернутися до дружини Тетяни, до своїх Маркіянчика і Вікусі, на витвицькі і волинські дідівські пороги.

А привітання ювіляра на Фейсбуці зібрало 608 вподобайок та 144 коментарі-побажання.

 

Невідзначений 40-річний ювілей одруження Ліди та Мирослава Янишівських

Ще однією гарною подією у житті родини мало стати відзначення  40-річного ювілею одруження Ліда Оліферович та Мирослава Янишівського. Ювілей випадав на 26 лютого 2023 року. Попередньо планувалася серйозна забава, як мінімум такого рівня як свято з нагоди 25-річчя одруження. Однак, як модно зараз казати, вона виявився  не на часі. З тих самих причин, що і ювілей Маркіяна та інші…

Сама ж подія /одруження/ відбулося 40 років тому у селі Буцинь на Волині.

Вона супроводжувалася грандіозним шоу з участю десь 250-300 осіб, урочистою реєстрацією під пильним поглядом гіпсового вождя світового пролетаріату бубнами та спиртним  у графинах для компоту, бо тоді боролися з алкоголем.

За сорок років тодішні молодята остаточно перевірили свої почуття, надбали трьох синів, двох онуків, одну невістку,  сяке-таке нерухоме /квартиру/ та рухоме /сенс-деу/ майно. Знайшли чимало нових друзів та не розгубили старих.

Замість відзначення ювілею відбулася його константація,  але дуже скромно – квіти,  шампанське, поздоровлення на Вайбер і Фейсбук від дітей, рідних та друзів. Кількість учасників також були мінімальною, з “обох” сторін – тільки молодята. Зрештою, як на нинішні часи – теж не найгірший варіант.

Однак ювіляри, які люблять влаштовувати різні забави,  надіються повернутися до цього питання після перемоги.  Разом з ювілеєм Маркіяна, 60-річчям Ліди, він входить у перелік тих подій-ювілеїв, які були та ще будуть зірвані через ковід та війну і мають бути відзначені на великому-превеликому святі після перемоги.

 

Подія № 13. Напів ювілей /55 років/ Янишівського Володимира-Ярослава

Янишівський Володя /Ярослав/ Ярославович відзначив своє 55-річчя. І хоч 55 років не є ювілеєм у традиційному розумінні цього слова, це була важлива подія не лише для його сім’ї, але й для цілої родини.

Захід відбувся у два етапи – у суботу – у колі сім’ї ювіляра у Болехові та в неділю – на родинній Осаді. У Болехові була присутня повністю вся сім’я, включаючи онуків Данила та Дем’яна, зятя Андрія, Ярину та Тараса.

У Витвиці напів ювіляра вітали Леся-дружина, Ліда Погинайко з Калуша, Мирослав Янишівський з Івано-Фраківська, Мар’ян та Михайло зі Львова.

На ім’я ювіляра надійшли також численні вітання засобами електронної комунікації з місць поселення родини.

 

 

 

 

 

 

Подія № 16. Участь у громадському житті у Витвиці та на поселеннях

Впродовж року учасники нашої родини брали певну участь у суспільному житті краю села, околиць та на місцях поселеннях.  На жаль, автори ТОП-10 мають обмежену інформацію про цю частину життя родини. Однак, кілька епізодів можуть становити інтерес для всіх учасників.

 

Похорон  Андрія Мищака,  витвицького воїна,  полеглого в обороні Української держави.

27 січня 2023 року у Витвиці похоронили полеглого в обороні Української держави земляка Андрія Мищака.

Андрій народився 1986 року у Розточках. Коли він був ще маленьким, його батькам дали квартиру у будинку спеціалістів, що на Порошницях. Так що виростав Андрій, ходив до школи, пішов на війну – з Витвиці. З нашої родини його безпосередньо знала тільки Оля Погинайко. Був неодружений.

Служив у Мукачівському прикордонному загоні. Загинув під Бахмутом. Поховали Андрія біля борців за волю України попередньої епохи – перезахоронених у 1991 році вояків Української Повстанської Армії.

Від родини на похороні був присутній Мирослав, який приїхав для цього з Івано-Франківська.

 

Участь Мирослава у похоронах  Дмитра Павличка

29 січня 2023 року помер Дмитро Павличко, один з найвидатніших українців кінця 20-го початку 21 століття.

Павличко народився 1929 року, тобто був ровесником нашої мами/баби Оксани, яка дуже-дуже любила його “Два кольори.” Господь щедро обдарував його не лише талантами, але й літами. Прожив великий поет повних 93 роки. Поет заповів поховати його у рідному Стопчатові що на Косівщині, власне за Коломиєю по дорозі на Косів.

У складі делегації обласної “Просвіти” на похоронах був присутній  учасник родинної спільноти Мирослав. Хоронили поета з батьківської хати. Розташована вона у дуже мальовничому місці, позаду є дебря, яка нагадує стрийову дебрю, що за нашою хатою.

З паралелі сестер-братів Дмитра серед живих немає вже нікого. Онуки, схоже, не вельми переймаються дідівською садибою, будинок, загорожа та й садиба в цілому, м’яко кажучи,  не достатньо доглянуті.

На жаль, місце для могили вибрано не зовсім вдало. Хоч вона і недалеко від могили батьків, у першому ряду,  однак, далеко від найпочесніших локацій.

На похороні виступало багато соратників Павличка,  відомих громадських та політичних діячів, серед них і наш земляк Степан Волковецький.

 

Мар’ян та Мирослав взяли участь у відкритті меморіальної дошки Василю Гукові у селі  Церківна

Стараннями “Земляцтва Витвицької ТГ” була виготовлена меморіальна дошка Василю Гукові /1927-2017/.

Василь Гук – уродженець Церківни, почесний громадянин села, учасник визвольних змагань Української Повстанської Армії. Учитель, директор школи, краєзнавець. Останні десятиліття жив в Івано-Франківську. Автор кількох книжок про своє село та околиці.

У книжці “Царківна і Станківці” Василь Гук добрим словом згадує нашого тата/дідуся Ярослава Янишівського. Добре знала Гука і наша мама/бабуся Оксана. Вона по дружньому  називала його Васильком. Із дружиною молодшого брата Василя – Лесею Гук добре знайомий по спільній роботі в обласній лікарні наш Мар’ян.

Сільський осередок “Просвіти” на чолі зі Степаном Штурмаком  організував урочисте відкриття дошки з участю громади, духовенства, влади та гостей.

В урочистостях з нагоди відкриття дошки взяли участь Мирослав та Мар’ян. Мирослав виступав з промовою від Земляцтва. На неформальному спілкуванні після урочистостей та фуршеті чимало людей згадувало добрим словом і нашого батька/дідуся Ярослава Янишівського, який більше 20-ти років учителював у Церківні.

 

Звітно-виборна конференція обласної  організації ВУТ  “Просвіти”

9 грудня  2023 року у Франківську відбулася звітно-виборна конференція обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта”.

Конференція заслухала та схвалила звітну доповідь голови Правління “Просвіти” за 2020-23 роки Степана Волковецького та обрала нового голову обласної організації.

Новим головою обласної організації став Михайло Січка, наш земляк з Витвиці. Михайло є родичем відомого політичного та громадського діяча Василя Січки, товариша нашого тата/дідуся Ярослава.

Конференція у певній мірі ознаменувала закінчення 35-літньої епохи активної громадсько-політичної діяльності Степана Волковецького, відомого політичного та громадського діяча, депутата перших двох скликань Верховної Ради України, учасника проголошення Незалежності, нашого земляка та родича.

ТРИДЦЯТЬ П’ЯТЬ РОКІВ безкомпромісної боротьби за національну ідею, за створення та утвердження незалежної Української держави !!! І ні разу не схибив, не подався, не полакомився.

Для 3-го та 4-го  поколінь родини може становити також інтерес схема родинного зв’язку з цим відомим діячем.

 

Подія № 17. Утримання Осади. Грядочки та господарка

Минулий 2023 рік не був особливо успішним у частині утримання та розбудови-покращення осади. Далися взнаки випробування, що впали на країну та родину – війна, смерть Павла, участь учасників спільноти у війні. Проте, стан нашої садиба підтримувався на більш-менш нормальному рівні.

1. У лютому вдалося розібрати завали, які виникли за шофою-стайнею у зв’язку з падінням там старої сливки. Дерево було на місці розченоване, уже меншими кусками витягнуто на галявину біля гаражу та перероблено на дрова. Принагідно утилізували де-які завали під загорожею. Роботи виконав Мирослав з Павлом. При цьому, за ініціативою Павла, зі стовбура було вирізано кілька кругів на підставки під посуду під час надвірних посиденьок.  Такий несподіваний сувенір-пам’ятка.

 

2. У березні /11-12.03/ відзначали День народження Павла. Принагідно трохи пообрізали дерева. Відрізані гіляки та інші відходи, що назбиралися на капищі утилізували шляхом спалювання. Горіло так, що сусіда Галя з тривогою поглядала у нашу сторону.

Її тривога була, зрештою,  небезпідставна. Колись на Різдво ми з Павлом запускали салюти з моста. Один уже згасаючий салют залетів у її загату !!! То ж ходила навколо хати, напевно, до ранку.

У неділю з нагоди Дня народження зробили маленьку фотосесію. Ніхто не сподівався, що це передостанній приїзд Павла до Витвиці, а групова фотосесія на садибі з його участю взагалі остання.

 

3. У квітні трохи повеснували. Це була субота перед провідною неділею. Були Мар’ян, Павло, Ліда, Мирослав, Володя з Болехова. Володя зорав грядки. Ліда висадила часник, підготовила грядки до майбутнього засаджування. Однак площі оброблюваних грядочок зменшила.

Ніхто не здогадувався, що це останній приїзд Павла на нашу садибу. А Павло може щось і знав. Його погляд на фото біля стола якийсь особливий. Сумно дивиться у сторону Запусту. Любив він нашу садибу…

 

4. Все літо тривала боротьба з травами. За відсутності Маркіяна і Володі Мирославовичів основний тягар цієї боротьби упав на Володимира з Болехова. Мирослав з Мар’яном трохи йому допомагали.

 

5. Перед старою Покровою зібрали скромний урожай, повибирали бур’яни, впорядкували тички.

6. Були певні досягнення і в частині покращень та розбудови садиби. У квітні оновили загорожу біля гноївки, у серпні перед Великим Збором родини виготовили нову тафлю-щит для святкового стола. У ванні оновлено систему шлангів для душу та розпилювач.