2019 рік
У минулому 2018 році вперше був укладений перелік топ-10 найголовніших та найцікавіших подій, що відбулися впродовж року у родині. Судячи з кількості перечитувань -249 переглядів станом на сьогоднішній день – ідея сподобалася учасникам родини. Схоже, що кожен грамотний учасник /приблизно 40 осіб/ любувався ним у середньому 6 разів !!!
Тож пропонуємо для родини подібний перелік 2019 року. Список укладено за матеріалами поданих пропозицій.
Як і минулого року – перелік найцікавіших подій не вклався у топ-10. Напевно, наступного року є смисл трохи змінити формат і назвати просто топ-найважливіших подій у родині за відповідний рік.
“Топ-10” найважливіших подій 2019 року у родині Янишівських, на “центральній садибі” та околиці.
1. Одруження Оксани Лук’яненко та Василя Витвицького.
Оксана Лук’яненко – дочка Марти і Віктора Лук’яненків з Обухова. Василь Витвицький – син Зені Витвицького та Люби Лаврович з Витвиці, онук вуйка Василя Витвицького.
Весілля було шикарним, воно відбулося у ресторанному комплексі “Трипільське коло”, десь на середині між Києвом та Обуховим.
Явка родини була майже повна. Маркіян /Мар’янович/ прилетів на весілля навіть із Німеччини. Було також чимало “фамілії”, друзів, знайомих і навіть однокласниця Мирослава з Витвиці.
2. Мирослав Янишівський – відзначив великий ювілей – 60 років з Дня народження.
Урочистості відбулися в Івано-Франківську у ресторані “Надія” за участі всіх щести членів другого покоління, їх жінок та чоловіків, численних співробітників та друзів по Львівському університету.
З нагоди ювілею Мирослав нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради “За заслуги перед Прикарпаттям” та відомчим орденом ІФНТУНГ “За заслуги перед Університетом”.
3. Юрко Николишак – син Оксани та Андрія Николишаків з Калуша, онук Ліди та Павла, закінчив Калуську гімназію та вступив на навчання у знамениту Львівську політехніку /Національний університет “Львівська політехніка”.
4. Віта Янишівська – дочка Маркіяна і Тані Янишівських зі Львова, онука Ліди та Мирослава, вступила у перший клас Львівського ліцею міжнародних відносин (!!!) № 24 імені Василя Стуса.
5. На “центральній садибі” у Витвиці на майданчику між порогом і кирницею встановлено бруківку.
Ініціаторами заходу були Мирослав та Володимир. Організатором та виконавцем робіт, як і в більшості попередніх випадків, був Володимир. Загальна вартість робіт склала біля 15000 грн.
6. На витвицькій садибі проведено чищення сажі з коменів.
Ця страшна робота проведена вперше за 6 років після смерті мами-господині Оксани. Ініціаторами і виконавцями цієї нечуваної раніше акції була сім’я Багмутів із Лосинівки. При цьому головну роботу виконував професійний сажотрус із Долини, якого знайшли Наталя Багмут по Інтернету, перебуваючи у Києві.
7. Відбувся традиційний Великий збір родини-2019.
Захід відбувся в період святкування Спаса, 17-19 серпня 2019 року. З нагоди Великого Збору у рідній церкві відправлено Святу Літургію за здоров’я живих учасників родини та Парастас за померлими.
На садибі відбувся святковий обід з участю дяка Мохника, який плавно переріс у вечерю. На жаль, на свято всупереч обіцянкам та очікуванням, так і не прибув вуйко Мар’ян Волковецький з Дулібів.
8. Сім’я Ліди та Павла Погинайків відзначили смарагдове весілля – 40 років спільного життя.
Захід відбувся у Калуші, у ресторані. Присутні були усі нащадки та члени цього
найпотужнішого осередку Родини.
9. Опубліковано спогади Янишівського Ярослава Івановича – нашого тата та діда-прадіда – про Зеновія Красівського.
З цими спогадами він виступав у 1992 році на вечорі-конференції, присвяченій першій річниці смерті цього великого земляка.
Спогади опубліковані на нашому родинному Сайті і, очевидно, становлять певний інтерес не лише для нас, але й для дослідників життя і творчості Зеновія. Станом на сьогодні їх переглянули біля двохсот читачів.
10. Помер Волковецький Володимир Михайлович, відомий у родині як вуйко Владзьо.
Владзьо був рідним братом мами та баби-прабаби Оксани. Був своєрідною легендою для нашого другого покоління. Працював комбайнером, але не в полях, які щиро любив, а під землею, рубав вуглі.
Могила його – на Донбасі, в окупованій Лугандонії /колишній Свердловський район Луганської області.
Його життя, сповнене різних і неоднозначних перепитій, стало предметом окремого блогу від Олі Погинайко, який представлений на Родинному Сайті.
Інші важливі події, які не попали у Топ-10 головних подій.
11. Михайло Янишівський – син Ліди та Мирослава, одержав диплом бакалавра із правознавства та всупереч власним невтішним прогнозам вступив у магістратуру Національного Університету “Києво-Могилянська академія”.
12. Ярославу Погинайку – сину Юрка та Марійки Погинайків, онуку Ліди та Павла, виповнилося 16 років. Іменинник займає свою специфічну нішу у родині, і крім іншого, відомий тим, що названий на честь прадіда Славка.
13. Повністю перейшов на заслужений відпочинок Мар’ян Янишівський – загально визнаний патріарх другого покоління родини.
Це дуже прикра зміна. У його особі вся родина та “пів-Вітвиці” мала надійне медичне “прибіжище” у Львівській обласній лікарні. Рідко хто не скористався його перебуванням там. Та й не тільки там – не можна забути епопею із його супроводом до столиці хворого Мирослава у 1995 році.
14. Оля Погинайко потужно вийшла на книжковий ринок із власним інтелектуальним продуктом.
Вона успішно продала права на зроблений нею переклад книжки Миколи Давидюка “Як працює путінська пропаганда” та опублікувала впродовж року біля 20 статей. Вона також опублікувала два дитячі оповідання, які вийшли у збірці “Діточок багато”.
15. Для обробітку наших витвицьких угідь /5-6 сотих/ придбано тракторець /мотоблок/.
Апарат придбано за рахунок залишків коштів, що впродовж багатьох років зібралися у спільній касі /памперсі/. Для надійного збереження і належного технічного догляду машинерія буде базуватися у Болехові.
16. Утримувалися у зразково-показовому стані наявні на садибі рослинництво та тваринництво.
Цвіли плантації півоній, тюльпанів, айстрів, гладіолусів, радували око насадження цибулі, бурячків, моркви, часнику, кропу. По подвір’ї поважно ходили “Лідині” кури. Восени аж до морозів вздовж стежок і попід плоти красувалися “гіргонії”.
17. У нас у Витвиці з’явилися нові сусіди.
Нащадки родини Тишківських, з якими ми сусідили, як мінімум, останні два століття, продали садибу. Новими сусідами стала сім’я Брексіс. Попри незвичне для Витвиці прізвище – це люди витвицькі, перші контакти з ними дають підстави надіятися на гарне добросусідство.
18. Учасники родини взяли участь у важливих громадських заходах у Витвиці та околиці
– Відзначення 90-річчя з дня народження З. Красівського. Витвиця, 17 листопада, учасники – Павло Погинайко, Мар’ян та Мирослав Янишівські
– Фестиваль патріотичної пісні “Яворнина-2019”. Липень. Учасники – Наталя Багмут, Мирослав і Михайло Янишівські.
– Закладання монастиря Православної церкви України вище урочища Бовкоти, 20 серпня 2018 р. Учасник – Мирослав Янишівський та сусіди Витвицькі
– Відзначення 30-річчя Народного Руху України. Жовтень. Обласна філармонія. Учасники – Павло та Юра Погинайки, Мирослав Янишівський.
– Вшанування родини Пигачів, заживо спалених москалями на Перелучі як покарання за перебування на садибі повстанців. Вересень. Мирослав.
19. Мирослав та Мар’ян Янишівські взяли участь у похороні Витвицької Теодори, відомої у селі як пані Дорка.
Історія життя пані Дорки та нашої родини часто перепліталися. Її тато – Волковецький Василь – та наш дід Іван Янишівський були приятелями – вони одночасно, паралельно, були дяками витвицької церкви. А може на цьому грунті десь і конкурували, що однак не завадило Василю “тримати до хресту” /бути хресним татом/ нашого батька Ярослава.
Сестра Дорки – Марійка Волковецька – незмінний герой спогадів нашої мами про спільну учительську юність у часи повстанської боротьби. Ще один – новітній аспект спілкування наших родин – добре відомий другому поколінню.
Останні роки покійна жила у Львові. Однак похоронили бабу Дорку у Витвиці, майже навпроти її вікон, недалеко від могил наших батьків.
20. Родина підтримувала у належному стані пам’ятник українським повстанцям, розташований біля нашої садиби.
Пам’ятник регулярно обкошувався та прибирався, були кілька разів замінені прапори на флагштоках, висадждені квіти. Всередині жовтня, до роковин Української Повстанської Армії – Мирослав заново пофарбував паркан.
Голова ОТГ – пан Микола Шикор, він же – наш добрий сусід і товариш по пастуших Рінци, Федірчітах і Потоках, навіть обіцяв відзначити за це нашу родину грамотою Витвицької сільради.
21. Янишівський Михайло разом із Мар’яною Постоловською здобули перемогу у конкурсі студентських наукових робіт на тему Революції Гідності імені Героя Небесної Сотні Сергія Кемського за працю “Загальна правова оцінка подій на Майдані: легітимність та легальність дій”. Нагороджув наших переможців сам Володимир В’ятрович у відновленому будинку Профспілок, тимчасовій резиденції музею Майдану.
