Блог
-
Рік після народження
Сьогодні 29 березня, і здавалось би, що маленька, але значна дата в сім’ї Лук’яненків та Кулигіних(сім’я Лук’яненків та Кулигіних – це витоки від Янишівської Марти) вже пройшла давно, але ліпше пізно, ніж ніколи.
Зараз я часто згадую слова сестри, що коли дочекаємо рік – я буду сама щаслива на світі.
І тоді здавалось, що до того року ще так далеко, тому що тодішні 1,5кг дітки були просто маленькими кошенятами.
І так, день за днем, ми наближалися до того омріяного дня щастя. Багато було пережито, багато пройдено, чимало переосмислено і ось цей день настав!
-
Коли пишучи про тата, обираєш пісню про маму
Коли тиждень тому, вуйко Миросько зателефонував мені з пропозицією відцифрувати фото для татового ювілейного відео, я погодилася без вагань. На жаль, за робочою метушнею, ідея підготувати відео про тата мені особисто на думку не спала. Разом з мамою та Мар’яною ми дружно вирішили відбутися соковижималкою в якості подарунку. На предмет організації масового святкування постановили — не на часі!
Але завжди є на часі сказати чи написати те, що так рідко ми кажемо у вічі рідним нам людям. Завжди час сказати: «Тату, я тебе дуже люблю!» і просто «Дякую». Далі …
-
Лист до онуків Івана та Анни Янишівських
-
Спогад про Майдан, що закарбувався в пам’ять назавжди
Була 10 година ранку вівторка 18 лютого 2014 року. Йшла друга пара першого тижня ІІ семестру, вступна лекція з римського права. Лектор оповідав про єдність європейського континентального права, наголошував на європейськості України і українського права, з упевненістю розказував про майбутнє членство України в, як він казав, «Європейській унії». Тим часом, я зайшов у твіттер подивитися, як проходить анонсований напередодні Майданом та парламентською опозицією «мирний наступ» на урядовий квартал. Так, вже ось більше року, де б я не був, шукаю можливість зайти в Інтернет і прочитати останні новини, чи бува чого не сталося. Головною вимогою «мирного наступу» було повернення до Конституції України редакції 2004 року, чого і вимагали від Верховної Ради, щоб виконавча влада не зосереджувалася в руках однієї особи, президента. Стрічка твіттера рясніла словами: вогнепальна і травматична зброя, гранати, бруківка, коктейлі Молотова. Українська правда назвала це «війною в центрі Києва».
-
IceBucketChallenge
Ну, що, дійшло відро холодної води і до нашої родини. Для старшого покоління: IceBucketChallenge – це такий собі американський поливаний понеділок J Суть флешмобу полягає в тому, щоб вилити собі на голову відро холодної води з льодом, перерахувати трохи грошей на добру справу і передати естафету трьом іншим. Американці, які придумали цей флешмоб, перераховували 10$ на дослідження якоїсь хвороби, у нас же він модифікувався у 100 грн на війну, який саме аспект війни – не принципово. Що стається з тими, кому слабо, історія замовчує. Вочевидь, нічого, хоча є версія, що такі люди мають перерахувати на добру справу на один «нулик» більше.
Отже, у нашій родині холодної води вже не злякалися Маркіян Янишівський, точніше два Маркіяни – Мирославович і Маркіянович, і Оля Погинайко. Першим естафету прийняв Маркіян старший, за ним – Маркіян молодший – мій похресник. Саме вони кинули мені виклик, і якщо старшого ще можна було проігнорити, то не прийняти виклик від похресника – то вже, вибачте, неподобство. Всі три відео нижче.
-
Презентація у Витвиці
До участі запрошені: Степан Волковецький – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії, Голова обласного об’єднання «Просвіта»; Орина Сокульська – сестра о. Ярослава Лесіва; Дмитро Юсип – краєзнавець, член НСПУ; друзі та соратники о. Ярослава.
-
2014.05. Весілля у Витвиці
Одна з найроманітніших пар нашої родини — Мар’яна на Роман. Тепер під спільним прізвищем “Тишківські”.
Одна з найдивовижніших історій кохання довжиною з майже два десятка років. Безліч перешкод, життєві вузлики долі і тисячі кільометрів відстані. Чи дійсно: тільки раз цвіте любов?
Якщо кохання існує, то воно серед нас… Далі …
-
Барахло Януковича
Виставка барахла Януковича, більше відома під офіційною назвою “Кодекс Межигір’я”, проходить (до 27 липня) в Національному художньому музеї (Будинок з левами), фактично в тому самому місці, де відбувалися події на Грушевського, і, мабуть, це символічно. Експонати вивезені музейниками і просто активістами з резиденції колишнього президента – те, що власник не встиг “врятувати”. Це речі, як розповідають куратори виставки, що були позапаковувані і готові до “евакуації”, але з тих чи інших причин не були вивезені (не влізли, напевно). Коли їх вивезли вже активісти, то при першому огляді з’ясувалося, що справді цінних з мистецького погляду речей там мало, в рази більше такого, чия ціна за документами значно перевершує його мистецьку цінність. Попросту кажучи, дорогого барахла. Серед цього мотлоху вартісні речі, як-то стародруки Федорова, кілька старих ікон, одна картина голландської школи, ваза й тареля пов’язані з Пікассо, просто безнадійно губляться між зборищем предметів, стиль яких куратори влучно називають “донецьким бикоко”. Тому ідеєю виставки стала її безідейність: те, що цінне, ніяк не відокремлене від того, якому гріш ціна. Речі погруповані за простим предметним принципом: ікони до ікон, скульптури до скульптур, столове срібло – до інших кухонних приборів і так далі. Або ви самі впізнаєте, де тут що, або ні. І зробите відповідні висновки, або не зробите. Далі …
-
25 травня. Лосинівка голосує!
-
Мар’яна і Кум: деякі зауваги до початку історії
Історія Мар’яни і Кума – найбільш романтична історія з відомих мені в нашій родині. Але чи знаєте ви, з чого саме вона почалася? Так от, їхня історія почалася з …ляпаса.
17 років тому (може, і більше, то я так нашвидкуруч прикинула, а якщо добре покопатися, то й усіх 19 буде; ну, але не будемо додавати молодятам років) сиділи ми, малолітні підлітки, у вулици на Ясенах, ну, ви ж знаєте, як підлітки сидять: ги-ги та га-га, дурні жартики, можливо, сємочки, які тітка Віра час від часу передавала, на пиво грошей не було, бо друга половина 90-х. На пиво не було, але дзиґари для наших хлопців, себто хлопців з нашого пасовиська, бо компанії в селі в ті далекі часи формувалися саме так; так от, дзиґари – то було святе, їх вони завжди якось добували. Отже, так сі склало, що того вечора Мар’яна і Ромко сиділи поруч, Ромко, звичайно, курив. А треба сказати, що в ті далекі часи Ромко Кум був хлопцем показним, а Мар’яна – великим борцем з курінням. І сталося так, що Ромко дихнув димом Мар’яні у фейс, а Мар’яна, не довго думаючи, втарабанила йому такого ляпаса, що аж луна пішла. Чесно кажучи, я в той момент подумала, що зараз він їй дасть здачу.
