Домівка Документи і матеріалиІз сімейних архівівПривітання Янишівського Ярослава Івановича з нагоди одруження першої онуки Оксани

Привітання Янишівського Ярослава Івановича з нагоди одруження першої онуки Оксани

Незадовго до 24 травня 1997 року, коли я, Оксана Погинайко брала шлюб з Андрієм Николишаком, дідусь Славко лежав у лікарні у Львові в гематологічному відділенні. Ми з Андрієм були  студентами четвертого курсу, і декілька разів відвідували дідуся в лікарні. На жаль, а може на щастя, ми не знали нічого про його страшну хворобу й вірили, що лікування допоможе й скоро він виздоровіє, і ще довго буде ґаздувати у Витвиці на рідному обійсті.

22 травня, напередодні шлюбу перед від’їздом зі Львова до Калуша, ми також провідували дідуся, і він захотів написати нам привітання й напутні слова на майбутнє. Під руками він мав книгу “Єрусалим на горах” Романа Федоріва (а те, як дідусь любив читати, знають усі в нашій родині, як бабця сварила його, що за худобою бере із собою не сокиру, а книгу, жунал чи газету). І от, на форзацах цієї книги своєю хворою знеможеною рукою почерком, що дрижав, дідусь написав нам

ці золоті слова. Це своєрідний заповіт, і КОЖЕН з покоління онуків чи правнуків не тільки може, а й повинен сповнити його.

СПАСИБІ ВАМ, ДІДУСЮ СЛАВКУ.

І пробачте нам за все…

Оксана, 01.05.2014 р.

 

«Дорогі молодята Андрію і Оксано!

Дуже мені жаль, що я не можу розділити радості Вашого весілля. Але й у цей важкий для мене час хочу передати Вам свої найщиріші побажання з нагоди такої пам’ятної події.

Сьогоді для Вас самий пам’ятний день. Від сьогодні все для Вас стає спільним. Радість одного стає радістю другого і навпаки горе одного стає горем другого. Сьогодні, у цей знаменний для Вас час Вас прийшли привітати Ваші знайомі, Ваші рідні, Ваші друзі-студенти, а найрідніші – це Ваші батьки – батьки молодого й батьки молодої – щоб поблагословити Вас.

Перед Вами стелиться складна життєва дорога, на якій буде багато перешкод. Але при взаємній любові і повазі ви зумієте перебороти всі труднощі, які будуть на вашому шляху. Тому взаємна любов та повага повинні бути вічним супутником Вашого життя. Народна мудрість говорить, що той прожив повноцінне життя, хто збудував дім, виростив сад, але ще більш повноцінно прожив життя той, який виростив нащадків – дітей, які ставши повнолітніми, будуть брати активну участь у будівництві нашої держави.

Я горджуся тим, що саме поколінню Ваших батьків дарував Господь завершити визвольні змагання нашого покоління й побудувати незалежну Україну. Ми, представники старшого покоління, покладаємо велику увагу на молодь, бо саме Вам доведеться будувати нову Україну.

Тож бажаю Вам, молодята, прожити повноцінно життя й виростити для себе прекрасних дітей, а для нас – прекрасних онуків (авт. правуків). Ніколи не забувайте за Бога. Девізом у вихованні дітей повинно бути “Бог і Україна єдині”.

Рівно ж не забувайте своїх батьків. І хоч будете жити вже повністю самостійним життям, ніколи не забувайте до них прийти і їм допомагайте, бо батьки на старості років потребують особливої уваги та піклування. Пам’ятайте, що діти є вічними боржниками батьків. Адже батьки дали їм життя, довели до повноліття, допомогли здобути освіту. А нарешті – стати у всій своїй красі “під вінець”.

Закінчуючи, я хочу побажати всім присутнім на нашому святковому вечорі веселого настрою, радості, сповнення всіх наших мрій. Будьте завжди оптимістами. Я вірю, що труднощі, які ми переживаємо, тимчасові, мусимо їх терпляче переносити. Я переконаний, що консолідуючим чинником, який скріпить наш народ, повинна стати релігія. Нарешті, нашим молодим Андрію і Оксані бажаю безхмарного неба над нашою Україною, щоб вони ніколи не зазнали таких часів, як ми, старше покоління, пережили в 1939-1950 рр.

Рівно ж бажаю великого кохання й великого-великого людського щастя. Щасти вам у вашій життєвій дорозі.

Дідусь і бабця

Львів, дня 22.V. 1997»

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *