Лабенські

Автор публікації на сайті – Янишівський Мирослав Ярославович

Родина багаторічного витвицького директора школи.

Лабенські жили в будинку де пізніше знаходилася аптека, по сусідстві з цьоткою Зосею /Шпрідиянихою/.

Засновником родини був Василь Лабенський. Його, без сумніву, можна вважати основною фігурою витвицької освіти першої половини 20-го століття. Василь Лубенський був директором щколи з кінця 19-го століття по 1939 рік. Він директорував при при трьох владах  ‑ за Австрії, за Західно-Української народної республіки та за Польщі. І лише з радянською владою працювати не міг. Вже за “перших совітів” в 1939 році змушений був залишити посаду.

Очевидно, він заслужив на меморіальну дошку на школі не менше ніж Волковецький Михайло Степанович. Нюанс у тому, що того покоління, яке плекалося “школою Лабенського” вже просто немає. “Покоління Волковецького” ще є. Останні його представники ще тільки виходять на пенсію.

За Василя Лабенського було збудоване приміщення школи, відоме як “стара” школа. Це корпус  біля дороги.

Один з синів Василя ‑ Мар’ян ‑  був парохом села Кальна. Він загинув за досі до кінця не з’ясованих обставинах.

За однією з версій його нібито ліквідувала Служба безпеки УПА. Причиною цього нібито були де-які його висловлювання про безперспективність збройної боротьби з СРСР.

За іншою версією священника знищила спеціальна боївка НКВД. В користь цієї версії говорить той факт, що його ім’я внесено до Мартирологу полеглих за Україну у визвольних змаганнях 40-их років. Саме цієї думки, і не безпідставно, притримується і родина Лабенських.

Одна з онучок Лабенського проживає у Болехові. В 60-их роках вона вчителювала у Витвиці. Кілька років тому /приблизно в 2009 або 2010 році/ ми зустрічали її під церквою під час “з’їзду Янишівських”. Цій зустрічі була дуже рада і мама Оксана і онучка Лубенського.

Лабенські мають пряме відношеня до де-яких предметів, які були частиною нашого витвицького життя впродовж  багатьох десятиліть…

Після трагедії з Мар’яном родина виїхала із села. При цьому Лабенські розпродали наявне майно. Дещо з цього до новозбудованої хати придбали наші батьки. На той час це були просто шикарні меблі, як не як – директор школи за Австрії та Польщі…

Зокрема в Лабенських ними були придбані такі меблі.

  Гнутий вішак з червоного дерева. Він десятки років знаходився біля дверей у малій хаті. Зараз в Олі /Погинайко/ в Обухові. 

   Дзеркало в точеній рамі. Колись воно знаходилося в третій хаті, але так давно, що в цьому сумнівається навіть Марян. Потім рама кілька десятків років лежала серед мотлоху на поді /стриху/. В 2006 році з ініціативи Мирослава рама була реставрована.

Провів реставрацію відомий Івано-Франківський  художник Михайло Книшук. Було вставлено також нове дзеркало. Однак Книщук первісний кавовий відтінок поміняв на вишневий. Він доробив також нижню скриньку з дверцятами.

 Зараз дзеркало знаходиться на галерії.

  Кухонна шафа. Перебувала в кухні справа від входу із незапамятних часів.  Під приводом загального ремонту в кухні 21  серпня 2009 року вдалося вмовити маму замінити її на сучасний кухонний набір і перенести її в гараж.

Це воістинно унікальний меблик, який не знає собі рівних. В різних його секціях  одночасно зберігалися продукти, посуда, ложки, вилки, ножі, ножниці, прилади для писання, нитки, документи, одяг, газети та художня література /на горі/, шкільні підручники. На зовнішньому бічному торці на дивних штирях висіли татові сорочки та інший оперативний одяг.

Це чудо мало також висувну полицю для різання сала.

В останній роки там зберігалася також мамина сумка-сейф із пенсією та іншими заощадженнями.

Відомо, що шафу на замовлення Лубенських виготовив витвицький майстер – Сметаняк із Кривця ще до війни. Його син загинув в УПА,  в 1990 році разом з іншими вояками він був урочисто перезахоронений на пагорбі біля церкви.

Сам майстер попри травму хребта  ще в 90-их роках активно ходив між люди і не раз тримав у церкві свічку нахлопському боці. 

 Дубовий стіл. За нашої памяті він завжди перебував у сінях і мав статус поломаного. В нього відпадала одна нога.

Первісно після придбання він знаходився в кухні. Однак якось його позичили на якесь весілля. Хлопцям для бійки був потрібний якийсь замашний предмет, от вони і вирвали йому  одну ніжку. Численні ремонти не дали належного ефекту і його перебазували на менш почесну позицію ‑ в сіни під стіну.  Зараз тихо вмирає в стайні.

З цих меблів найбільшу цінність мало напевно все-таки дзеркало. Принаймі точнісінько таке знаходиться в музеї Лесі Українки в Колодяжному. Це тим більш дивно, що Колодяжне і Витвиця в часи Лесі Українки та Лубенського Василя перебували в різних державах. На жаль екскурсоводи не змогли пояснити цей феномен.

Ще раз таку рамку я зустрічав у Підгірцях Львівської області. Тут знаходиться дуже відомий підгорецький замок, який був одним з об’єктів екскурсії вчительського колективу Фізико-технічного ліцею в 2008 році.

Крім замку там функціонує відновлений монастир УГКЦ. Одна з найцінніших настінних ікон має рамку у вигляді знаменитого нашого дзеркала. На мої дивні розпити про рамку /а не про ікону/, мені відповіли тільки те, що вона знаходиться давно, ще з періоду до закриття монастиря в кінці 40-их років.

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Коментарі : 1

  1. Юлія сказав:

    Дякую за статтю.
    Мій тато – внук Мар’яна Лабенського. Хочемо по можливості дізнатися більше про обставини смерті прадіда. Зв’язок між його дітьми був втрачений – наскільки мені відомо, їх маленьких розділили і взяли на виховання різні сім’ї.
    Буду дуже вдячна за будь-яку інформацію