Домівка ЕнциклопедіяКрасівський Василь Костьович /Повелитель змій/

Красівський Василь Костьович /Повелитель змій/

Автор публікації на сайті – Янишівський Мирослав Ярославович

 

Житель села Витвиці. Жив на Берегах, вище Фільків, на високому, дуже стрімкому та небезпечному березі Лужанки. На тому місці  зараз стоїть хата Мелешків – батьків Віриної однокласниці Дарки.

Був двоюрідним братом баби Марині Волковецької з Витвицьких.  Жив наприкінці 19-ого – середина 20 століття.  Про час життя можна судити тільки з того, що підчас його смерті були присутні баба Марині та дідо Михайло. Баба Марині померла в 1953 році. 

Зі спогадів діда Михайла та мами Оксани, достеменно відомо що Василь знав трави, які допомагали від укусів змій.

Зокрема, відомий епізод, що протягом кількох сеансів він надавав допомогу після укусу гадюки /або волоса/ дідові Михайлові Волковецькому. Омивання рани настоєм таємничого зілля супроводжувалося примовляннями та Молитвами. Вони було невід’ємною частиною сеансу.

Ці знання він тримав у суворій таємниці навіть від усіх людей, навіть від жінки.

За іншими легендами, В. Красівський  знав не просто трави від укусів, але й умів спілкуватися із гадюками. Завдяки унікальному  витвицькому оповідачу, відомому у сільському  фольклорі під прізвиськом Тарабан, широковідомим став епізод що підтверджує цей містичний хист.

Нібито пана Тарабана /справжнє прізвище Лаврович/ якось вкусила змія. Звичайно, що Тарабан негайно звернувся за допомогою до Василя. Той оглянув рану, але не став що-небудь робити, бо не знав якого виду гадина його вкусила. Замість того,  цілитель  вийшов на поріг і витіювато засвистав.

На цей свист зі всіх сторін на подвір’я почали злізатися різні гадюки, вужі та всяка повзаюча твар. Від жаху у Тарабана волосся стало дибом. Коли гаддя вже позлазилося Василь грізно запитав: “Котра з вас вкусила пана Лавровича?”  На це запитання гадюки завмерли, але мовчали. Тоді грізний повелитель ще двічі повторив питання. Після третього разу одна з них винувато підняла голову.  Повелитель насварив на неї пальцем і попередив, щоб більше такого не робила ні вона, ні інша гадюча громадськість, так як пан Лаврович є порядною людиною і поважним господарем.

Після встановлення “діагнозу” потерпілому швидко була надана необхідна “кваліфікована медична допомога”.

Як би там не було, якась доля правди в цих легендах є. Непрямим свідченням цього є той факт, що помирав повелитель довго і тяжко. При цьому були присутні мої дід Михайло і баба Марині. За твердженням діда Михайла він тому ніяк не міг померти, що нікому не передав секрети свого заняття. В обох шлюбах Василь був бездітний. Тоді помираючий  попросив вийти усіх присутніх, крім жінки. Після передачі секретів зілля /а може не тільки зілля/ жінці, він тут же тихо помер.

 

Однак, навіть використання того ж зілля не зробило Василиху цілителем. Хоч до неї і зверталися люди, саме зілля без загадкових примовлянь мало значно меншу ефективність, ніж у Василя.

Ця жінка – Василиха Красівська значно пережила свого легендарного чоловіка. Коли не змогла сама давати собі раду запросила на своє обійстя Мелешків.

В кінці 60-их років вона – малесенька і згорблена – ще ходила поперед наших вікон через лавку. Мама Оксана завжди шанобливо ставилася до неї і називала вуйною.

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *