Блог

  • Nataliya Bagmut

    Nataliya Bagmut

    До діда

    Неділя. Полудень. По телевізору мають показувати діснеївські мультфільми “Русалочку” чи “Качині історії”. Мені, здається, 10. Тому мультфільми для мене — це актуально, тим більше, що крутили їх тільки по неділях і тільки одну чи дві години.
    Тато: “Збирайся, поїдемо до діда.”
    Я: “Ну, тат!”
    Тато: “Додивишся там.”

    На той час у нас не було власної машини і ми всі тіснилися в машину дяді Миші. Мене  брали на коліна, оскільки в салоні “запорожця”, а згодом “копєйкі” вже були тітка Катя та Іринка. Щонеділі їздити до діда — це була традиція.

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Друга революція

    Фантастичний чоловік янукович. Двічі за якихось 10 років консолідував суспільство і підняв країну на революцію. Якби хто так спеціально хотів, то би не вдав.
    Але друга революція інша.
    Передусім нема ілюзій. Можна, звичайно, вірити, що бувають такі революційні президенти, як Саакашвілі. Але тверезий розум підказує, що швидше за все “нам так не буде”. Новий президент (уважаймо, що він таки буде), хто б з них ним не став, майже напевно буде кращим за януковича, майже напевно підпише угоду про Асоціацію і може навіть приведе Україну в
    ЄС (хоча це уже навряд, принаймні не в одній каденції). Але ріки молочними не стануть і життя вже завтра (ані післязавтра!) не стане в шоколаді.
    Далі …

  • Віра Янишівська

    Віра Янишівська

    Пам’яті нашої Мами у сумну річницю посвячується

    Якось довго і швидко водночас минув рік. Рік від дня смерті Мами — засновниці нашої родини Янишівських. Вона так несподівано й раптово пішла з життя, що не встигла завдати нікому ні зайвих клопотів, ні надмірних турбот.

    Мабудь, вона заслужила таке легке завершення життя своїми людськими якостями, великою любов’ю і переживаннями за за своїх дітей, людяністю, батьківським ставленням до своїх учнів, які й через роки пам’ятали свою першу вчительку Оксану Михайлівну.

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Про родовід і лемківську пісню

    На початку своєї книжки спогадів дисидент Микола Плахотнюк пише про те, як мало ми знаємо про свій рід, хто ми, якого племені, яке у нас коріння. Після цього він наводить ціле власне родинне дерево, довжелезний перелік, хто, де і по якій лінії його родичі. Перелік чимось схожий на біблійний і не підкріплений графічним зображенням, так що “чужий” читач (практично кожний) дуже швидко губиться і втрачає нитку. Але нитка тут і не така вже важлива, бо йдеться зрештою не про те, що Іван Іванович – двоюрідний швагер Петру Петровичу. Йдеться про пошук і фіксування свого місця в світі, місця, основним критерієм якого є не соціальний статус, не суспільна позиція і навіть не національна приналежність (хоча остання, певно, найближча).

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Про спамерські атаки, соціальні мережі й хто йому дохтір

    Написала новий запис до блогу і знайшла час на його публікацію, але знов зачепилася за спам …ну, і Володикову публікацію про нього. То поки ще дойде до чергового сльозливого запису засобами ctrl+c і ctrl+v, хочу трохи пополемізувати з Володею на тему нашого коментування й причин, з яких “користувачі” під назвою на зразок  “telefonsex” (секс по телефону, хто не зрозумів:) раптом почали масово писати на сайті. (Я би зробила це в коментарі до Володиного запису, але його то якраз він заблокував для коментарів повністю).

    Далі …

  • Янишівський Володимир

    Янишівський Володимир

    Про провокацію влади і стару шофу

    Час спливає дуже швидко, і не завжди встигаєш викладати основні думки на нашому сайті, чи хоча би оглянутись навколо. А за останні декілька місяців було чимало подій, а також появилось чимало нової архівної інформації. Тому варто звернути увагу на найбільш цікаві речі.

    По-перше, наш сайт був потужно атакований спамом – з’явились сотні спам-коментарів. У зв’язку з цим довелось обмежити коментування тільки для зареєстрованих відвідувачів. Є підозри, що ця спам-атака не є випадковою, це є робота влади, яка хоче хоч якось покарати Янишівських за «неправильну» політичну позицію окремих членів родини. Можливо, ця клопітка робота буде продовжуватись.

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Олеся

    Хто з нас не знає цієї казки? Хто з нас не чув про Олесю? Хто з нас не шморгав носом в стіну, поки бабця Оксана збоку жалібним голосом розказувала, як татари Олесю зарубали?
    Нема таких. Принаймні у 2-му і 3-му поколіннях точно нема. Бо всі ми рано чи пізно проходили цей етап спання коло бабці, а “Олеся”, як виглядає, була бабциною коронною казкою. Та сама Олеся, яка відправила молодшого братика в село попередити, що йдуть татари, аби поховали в лісі худобу й самі поховалися, а сама повела татарів у млаку, де вони застрягли і втонули, а Олесю зарізали.
    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Пост про вікно

    Це вікно – легендарне. У вузькому сенсі. Зокрема для мене. Колись, у далекому 97-му, через нього мене депортували з Витвиці. Точніше, депортували мене через двері, але причиною була втеча на кавалєрку через це вікно. Якщо ще точніше, через крайню праву його третину. До мене тудою, здається, ніхто не лазив. Після – то вже інше питання. Зрештою, в нашій хаті були значно зручніші для цієї справи вікна.
    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Старі фотографії

    Останнього разу у Витвиці влаштували собі з дівками сеанс перегляду старих фото. Тато в молодості був дуже імпозантним мужчиною зі смоляною шевелюрою під Бітлів, баками і “клішонними” штанами. Мама натомість любила платтЯ (щось знайоме 🙂 і була таки великою красунею. Студентські фотки тітки Віри легко ідентифікувати по наявності в них негрів. Хе-хе. Але найбільше їх (не негрів, фотографій) у вуйка Мар’яна. Замість тітки Марти – фотки її манюнь-дівок. А хресний Володя, виявляється, має клона : )

    Далі …

  • Віра Янишівська

    Віра Янишівська

    На спомин 40-го дня пам’яті Мами.

    Віра Багмут-Янишівська

     

    Хоч не віриться, та повір – 

    Не повернеться більше Мама.

    Вже не вийде Вона до воріт,

    Не зустріне, не посміхнеться.

    І хоч скільки її не клич –

    Вже ніколи не обізветься. Далі …