Блог

  • Nataliya Bagmut

    Nataliya Bagmut

    Коли пишучи про тата, обираєш пісню про маму

    Коли тиждень тому, вуйко Миросько зателефонував мені з пропозицією відцифрувати фото для татового ювілейного відео, я погодилася без вагань. На жаль, за робочою метушнею, ідея підготувати відео про тата мені особисто на думку не спала. Разом з мамою та Мар’яною ми дружно вирішили відбутися соковижималкою в якості подарунку. На предмет організації масового святкування постановили — не на часі!

    Але завжди є на часі сказати чи написати те, що так рідко ми кажемо у вічі рідним нам людям. Завжди час сказати: «Тату, я тебе дуже люблю!» і просто «Дякую». Далі …

  • Янишівський Михайло

    Янишівський Михайло

    Спогад про Майдан, що закарбувався в пам’ять назавжди

    Була 10 година ранку вівторка 18 лютого 2014 року. Йшла друга пара першого тижня ІІ семестру, вступна лекція з римського права. Лектор оповідав про єдність європейського континентального права, наголошував на європейськості України і українського права, з упевненістю розказував про майбутнє членство України в, як він казав, «Європейській унії». Тим часом, я зайшов у твіттер подивитися, як проходить анонсований напередодні Майданом та парламентською опозицією «мирний наступ» на урядовий квартал. Так, вже ось більше року, де б я не був, шукаю можливість зайти в Інтернет і прочитати останні новини, чи бува чого не сталося. Головною вимогою «мирного наступу» було повернення до Конституції України редакції 2004 року, чого і вимагали від Верховної Ради, щоб виконавча влада не зосереджувалася в руках  однієї особи, президента. Стрічка твіттера рясніла словами: вогнепальна і травматична зброя, гранати, бруківка, коктейлі Молотова. Українська правда назвала це «війною в центрі Києва».

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    IceBucketChallenge

    Ну, що, дійшло відро холодної води і до нашої родини. Для старшого покоління: IceBucketChallenge – це такий собі американський поливаний понеділок J Суть флешмобу полягає в тому, щоб вилити собі на голову відро холодної води з льодом, перерахувати трохи грошей на добру справу і передати естафету трьом іншим. Американці, які придумали цей флешмоб, перераховували 10$ на дослідження якоїсь хвороби, у нас же він модифікувався у 100 грн на війну, який саме аспект війни – не принципово. Що стається з тими, кому слабо, історія замовчує. Вочевидь, нічого, хоча є версія, що такі люди мають перерахувати на добру справу на один «нулик» більше.

    Отже, у нашій родині холодної води вже не злякалися Маркіян Янишівський, точніше два Маркіяни – Мирославович і Маркіянович, і Оля Погинайко. Першим естафету прийняв Маркіян старший, за ним – Маркіян молодший – мій похресник. Саме вони кинули мені виклик, і якщо старшого ще можна було проігнорити, то не прийняти виклик від похресника – то вже, вибачте, неподобство. Всі три відео нижче.

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Презентація у Витвиці

    До участі запрошені: Степан Волковецький – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії, Голова обласного об’єднання «Просвіта»; Орина Сокульська – сестра о. Ярослава Лесіва; Дмитро Юсип – краєзнавець, член НСПУ; друзі та соратники о. Ярослава.

    Далі …

  • Nataliya Bagmut

    Nataliya Bagmut

    2014.05. Весілля у Витвиці

    Одна з найроманітніших пар нашої родини — Мар’яна на Роман. Тепер під спільним прізвищем “Тишківські”.

    Одна з найдивовижніших історій кохання довжиною з майже два десятка років. Безліч перешкод, життєві вузлики долі і тисячі кільометрів відстані. Чи дійсно: тільки раз цвіте любов?

    Якщо кохання існує, то воно серед нас… Далі …

  • Ольга Погинайко

    Барахло Януковича

    Виставка барахла Януковича, більше відома під офіційною назвою “Кодекс Межигір’я”, проходить (до 27 липня) в Національному художньому музеї (Будинок з левами), фактично в тому самому місці, де відбувалися події на Грушевського, і, мабуть, це символічно. Експонати вивезені музейниками і просто активістами з резиденції колишнього президента – те, що власник не встиг “врятувати”. Це речі, як розповідають куратори виставки, що були позапаковувані і готові до “евакуації”, але з тих чи інших причин не були вивезені (не влізли, напевно). Коли їх вивезли вже активісти, то при першому огляді з’ясувалося, що справді цінних з мистецького погляду речей там мало, в рази більше такого, чия ціна за документами значно перевершує його мистецьку цінність. Попросту кажучи, дорогого барахла. Серед цього мотлоху вартісні речі, як-то стародруки Федорова, кілька старих ікон, одна картина голландської школи, ваза й тареля пов’язані з Пікассо, просто безнадійно губляться між зборищем предметів, стиль яких куратори влучно називають “донецьким бикоко”. Тому ідеєю виставки стала її безідейність: те, що цінне, ніяк не відокремлене від того, якому гріш ціна. Речі погруповані за простим предметним принципом: ікони до ікон, скульптури до скульптур, столове срібло – до інших кухонних приборів і так далі. Або ви самі впізнаєте, де тут що, або ні. І зробите відповідні висновки, або не зробите. Далі …

  • Ольга Погинайко

    Мар’яна і Кум: деякі зауваги до початку історії

    Історія Мар’яни і Кума – найбільш романтична історія з відомих мені в нашій родині. Але чи знаєте ви, з чого саме вона почалася? Так от, їхня історія почалася з …ляпаса.

    17 років тому (може, і більше, то я так нашвидкуруч прикинула, а якщо добре покопатися, то й усіх 19 буде; ну, але не будемо додавати молодятам років) сиділи ми, малолітні підлітки, у вулици на Ясенах, ну, ви ж знаєте, як підлітки сидять: ги-ги та га-га, дурні жартики, можливо, сємочки, які тітка Віра час від часу передавала, на пиво грошей не було, бо друга половина 90-х. На пиво не було, але дзиґари для наших хлопців, себто хлопців з нашого пасовиська, бо компанії в селі в ті далекі часи формувалися саме так; так от, дзиґари – то було святе, їх вони завжди якось добували. Отже, так сі склало, що того вечора Мар’яна і Ромко сиділи поруч, Ромко, звичайно, курив. А треба сказати, що в ті далекі часи Ромко Кум був хлопцем показним, а Мар’яна – великим борцем з курінням. І сталося так, що Ромко дихнув димом Мар’яні у фейс, а Мар’яна, не довго думаючи, втарабанила йому такого ляпаса, що аж луна пішла. Чесно кажучи, я в той момент подумала, що зараз він їй дасть здачу.

    Далі …

  • Ольга Погинайко

    Принцип печерної людини

    У своїй новій книжці “Фізика майбутнього” всесвітньовідомий фізик Мічіо Ка(й)ку пише про так званий Принцип печерної людини. Принцип цей загалом полягає в тому, що від самих печерних часів і донині людина потребує підтвердження словам. Мало просто сказати “я вбив тигра”, треба на підтвердження принести за собою його шкуру або принаймні кусок хвоста; мало подивитися на Тадж Махал на фотці, хочеться побачити його на власні очі; мало почути пісню в плеєрі, треба послухати кумира наживо. Принцип печерної людини попросту ще називають “Хома невірний”, саме той апостол Хома, якому мало було просто побачити восклесло Христа, але треба було помацати його рани на долонях власними пальцями.

    Далі …